Розділ 29

69

Наступного дня у Колі назрів план, здатний вивести на слід Марка. Тут мала допомогти Лєра; їй потрібно зустрітися з колишнім хлопцем і принести телефон, який хтось так прагнув повернути.

Без зайвих запитань Лєра домовилася про зустріч і вирушила в призначене місце - в її улюблену кав'ярню, яку так ненавидів Марк. Він прийшов раніше і в момент її появи вже сидів за столиком. У штанях і ретельно випрасуваній білій сорочці, волосся відкинуте назад, а презирливий погляд вивчав заклад. Його не сплутаєш ні з ким.

Лєра повільно підійшла до його столика, випромінюючи спокій і впевненість, навіть якщо всередині все стискалося від напруги.

- Привіт, - вона посміхнулася так, немов вони давні приятелі.

- Не дарма існує думка, що колишні після розлучення тільки краще стають, - Марк уважно оглянув її.

Лєра сіла навпроти.

- Мене завжди вражали твої компліменти.

- Ну, то скільки на тобі тренувався, - з усмішкою відповів він, а вже наступної миті його обличчя стало звичним - без жодної емоції. - Із чим завітала?

- Говори, що вам від нас треба?

- Не зрозумів.

- Та що ти?! - своїми криками Лєра привернула увагу більшості відвідувачів. Виправилася і продовжила тихіше: - Після моїх посиденьок у ванній усе котиться під три чорти. Напис над ліжком, що я - наступна. Отрута в пляшці Колі, погрози моїй мамі. Чого ти хочеш цим домогтися?

На її пориви люті Марк і оком не кліпнув. Своїми манерами нагадував аристократа, такий стриманий, з ідеально рівною спиною, навіть чашку він тримав надто акуратно. Але Лєра не чашка, з нею він чинив по-іншому.

- Перший раз про це чую, - відмахнувся Марк і зробив ковток кави.

Другий напій посунув Лєрі. Це був еспресо, без цукру. Тільки вона йому більше не довіряла й демонстративно взяла ту чашку, з якої вже пив Марк. Він не заперечував - віддав свою і сам узяв недоторкану.

Тоді ж Лєра вирішила зайти далі й витягла з сумки телефон Філіпа. Поклала перед ним.

 - Сюди прийшло повідомлення, що його треба повернути. Ось, повертаю.

Марк підняв одну брову, поглянувши на телефон, але навіть зараз його обличчя залишалося незворушним.

- Значить, розблокували. Тільки мені він навіщо?

Лєра розгубилася. Судячи з усього, вороги хотіли, щоб телефон увімкнули - не просто ж так повідомлення надіслали. Навіть пароль залишили, так акуратно й непомітно, що справді можна повірити в їхню непричетність.

- Ну, він же був у тебе...

- І? - знизав плечима Марк, облизуючи губи, наче стримує саркастичну посмішку. - То кабінет мого батька, якщо ти не знала. І речі його, тож мені він навіщо?

- А йому навіщо? - процідила Лєра. Вона знала, що Марк не стане брехати. Він може недоговорювати, уникати відповіді, але брехати - ніколи. - Я взагалі не розумію, що відбувається. Де зв'язок між смертю мого друга і цим усім? Кому потрібен його телефон? Твоєму батькові? Пароль хоче попросити? А може, це він його і написав?

- Над вами знущаються. Не думаю, що комусь дійсно потрібна ця дешевка, - з огидою випалив Марк. - Збивають зі сліду. Раджу вам далі не лізти.

- У пошуках цього телефону хтось розгромив три кімнати.

- Це точно не я. У мене своїх справ вистачає.

- Хто ти взагалі такий? - Лєра нахилилася ближче до нього.

- А ти як думаєш? Підозрюєш мене в чомусь?

Від усмішки, яку він демонстрував украй рідко, Лєра зам'ялася. Не знала, що відповісти. Говорити прямо чи не згадувати про підозри. Хоча він і так все розумів.

- Це ти вбив Філіпа?

Марк розсміявся тихо, але з такою насмішкою, що Лєра на мить пошкодувала про свій порив.

- Ось бачиш, - сказав він, вдивляючись у її очі, як хижак, що намацав слабину у жертві. - Знову ти в цьому копаєшся, твої підозри щодо інших людей роблять тебе по-справжньому небезпечною. Таких одразу хочеться прибрати, щоб не заважали.

Лєра вбирала кожне його слово і потім до неї дійшло:

- Але й "ні" ти не сказав.

- Не хочу слухати твої теорії. Все одно ти не зможеш мене ні в чому звинуватити.

- Це тому, що твій батько - поліцейський? А мати - комендант нашого гуртожитку? Добре влаштувався, завжди прикриють!

- А ти далеко зайшла, - зацікавився Марк. - Усе така ж розсудлива. Але деякі факти не врахувала.

- Що за факти? - стрепенулася Лєра.

- Яка різниця? Ти ж про перемир'я прийшла поговорити. Та ще й із ким? Зі мною! Ніби це я вам життя не даю.

- Тоді хто?

- Все набагато простіше, але тобі не судилося це дізнатися. Ти, як і твій братик, можете звинувачувати тих, хто вам не подобається. А ви подивіться навколо, - він розвів руками. - Вороги завжди тримаються якомога ближче. На те вони й вороги.

Лєра несвідомо оглянулася, але навколо все виглядало буденно: відвідувачі кав’ярні неквапливо попивали каву, на екрані телевізора показували новини без звуку, офіціантки прогулювалися між столиками з тацями. Але від слів Марка на душі стало бридко.