Розділ 27

Пролунав дзвінок у двері, від якого Лєра здригнулася. З'явилося бажання втекти звідси, але Денис запевнив її, що все добре, і зник у прихожій. Вона прислухалася, виділяючи кожен звук. Гаркавий жіночий голос звучав упевнено, і здавався дуже знайомим. Лера подумала, що зараз Денис повернеться і сховає її подалі від дівчини, що прийшла до нього. Бо Лєру в його вітальні можна сприйняти як конкурентку.

Денис прийшов один.

- Може, мені піти? - на обличчі Лєри читався жаль. - Вибач, якщо заважаю твоїм планам.

- Усе норм, облиш, - Денис розгулював кімнатою, нервово відкинувши світле волосся назад. - Я її не чекав. Сама винна.

- Раджу бути поважнішим із дівчатами. Я її знаю? Голос знайомий.

- Залишу в секреті. Не хочеш випити?

Лєра похитала головою і помітила, як він дістав із холодильника пляшку вина і взяв штопор.

- Я її не відкривав, - попередив Денис. - Моє діло запропонувати, захочеш - сама наллєш.

Вона підійшла до нього та оперлася боком об кухонну тумбу.

- Тобі не здається це дивним? З моєї фобії можна тільки посміятися.

- А я мишей боюся. Я, - він різко повернувся до неї.

Лєра засміялася. Можливо, це неправда і він хотів розвеселити її, але це спрацювало. Вона взяла келих із верхньої полиці й налила трохи вина. Сіла на диван, зробила кілька ковтків, як почулася пропозиція Дениса.

- Давай пограємо? В онлайн-гонки.

- Я згодна. А як? - Лєра оглянула кімнату. Біля вікна стояв стіл із комп'ютером, але одного недостатньо.

Денис зник у сусідній кімнаті й повернувся з ноутбуком. Хутко увімкнув, ввів пароль і почав шукати гру.

- Треба пояснювати, що і куди тиснути?

- Ні, Влад у цю ж грав. Правила знаю.

- Чудово. Тоді теж буду з ноута, так чесніше, - Денис приніс другий ноутбук уже з іншої кімнати. - Це батін, - він ліг животом на дивані й зайшов у гру.

Вони натиснули на пошук гравців, під'єднали мишки, дістали килимки й почали чекати.

- Хто посяде перше місце, той красень, - Денис смикнув бровою.

- Ти знаєш, з ким я росла, - нагадала Лєра і лягла в такій самій позі. - Кидаю тобі виклик!

Гра почалася. Три. Два. Один. Старт!

Авто Лєри полетіло вперед. Дорога виблискувала барвистими пейзажами, що мчали на зустріч, а вона зосереджувалася на кожному повороті, на кожному натисканні педалі. Лєра залишалася в трійці лідерів разом із Денисом, який раз у раз підрізав її, намагаючись обійти на повороті, ледь не зіштовхуючи з обриву. Вона дражливо бурчала у відповідь і одразу ж мстила, збиваючи його з траси. Їхній конфлікт із віртуального світу перетік у реальність: Денис почав лоскотати її в бік, а Лєра відбивалася, мимоволі знижуючи швидкість на дорозі. Коли вона на секунду відволіклася, щоб скинути його з дивана, вони опинилися останні.

Почалося друге коло. Лєра вирвалась уперед, але Денис хитро потягнув за килимок із її мишкою. Огляд збився, і вона врізалася в дерево, втративши дорогоцінний час. Він поїхав далі, залишаючи її позаду, і до кінця третього кола встиг вибитися в трійку лідерів, хоч і не зайняв перше місце. Ображена Лєра погодилася на другу гру, щоб помститися.

- Гратиму за столом, щоб усе було чесно, - із награною невинністю мовив Денис.

- Гаразд, - кинула вона, розвалившись на дивані. Поклала перед собою ноутбук і натиснула на гру.

Денис сидів за столом і чекав на підбір гравців.

"До початку гри: три..."

Денис підбігає до Лери.

"Два".

Хапає її за ноги.

"Один".

Наполовину стягує з дивана.

"Старт!"

Так само швидко він повернувся назад і поїхав. Відстав не сильно, на відміну від Лєри, що миттєво підлетіла до ноутбука, але вже пізно - суперники від’їхали надто далеко. Не маючи більше бажання грати, вона неохоче натискала на клавіші, роздивлялася детально окреслене вдалечині море та зі злістю поглядала на Дениса, який їхав найпершим із восьми учасників.

Лєра не могла довго дивитися на цю задоволену пику і запустила в нього подушку. Вона пролетіла, ледь торкнувшись його волосся, і влучила в екран ноутбука.

Денис навіть не намагався її прибрати - його руки завмерли на клавіатурі, а погляд - на подушці.

Лєра злякалася, що вона зіпсувала комп'ютер, бо надто дивна реакція в нього була: перші кілька секунд він сидів і не рухався. Забувши про гру, Лєра піднялася і зробила крок у його бік, збираючись уже просити вибачення. Денис підскочив зі стільця, а Лєра злякалася. Її завжди лякали різкі рухи хлопців - не знаєш, чого від них очікувати.

Денис зробив крок до неї. Очі порожні й байдужі, сам він розслаблений і водночас злий. Хлопець схопив її за край блузки й притягнув до себе. Обхопив її обличчя руками й поцілував - жорстко, грубо, немов це покарання. Їй не було боляче чи страшно, але й ніжним він не був. А їй так цього хотілося - звичайної ніжності й ласки. Того, хто не заподіє болю і подумає про її почуття.