Розділ 25

64

Вийшовши з аудиторії, у Колі виникло питання, про яке він не замислювався раніше - голова була іншим забита.

- Звідки у Філіпа був номер Марка? Як мені здавалося, вони не настільки знайомі.

- Я теж про це думав, - розмірковував Влад, спускаючись сходами. - Марк же все робив через пішаків, щоб самому не світитися. Мене ось що більше хвилює: Мирон теж із Марком спілкувався, а казав, що не знає його. Вони телефонували одне одному кілька разів.

- Не буде ж він боса здавати. Звісно, не знає.

- Може, й так, але тут Марк сам себе підставив. Віддав Лєрі сімку і навіть не потурбувався, щоб стерти всі дані. Я стільки всього накрутив собі через цю кляту сімку, - він глянув на сестру. - Викинь її вже!

- Гаразд, через кілька днів, - Лєра підібгала губи. - Щойно тариф закінчиться, так одразу.

Влад нервово видихнув, але погодився. За кілька днів нічого не трапиться.

- До речі, чому ти, сестричко, не розповіла мені про цю картку? Навіть Коля знав, а я - ні.

- Я нею не користувалася. Тільки інтернетом, а номер мені не потрібен. Марк казав усе видалити й додати номери на переадресацію, але я забула.

- Забула вона, - усміхнувся Влад і відчинив двері. Пропустив усіх уперед і вийшов сам. - А я вже тебе підозрювати почав. Тому що ніяк не міг пояснити, звідки в тебе номер бариги й чому ти була останньою, кому телефонував Філ.

- Що? - Лєра раптово зупинилася. - Філ дзвонив на цей номер перед смертю?

- Ага.

- Цікаво, що він хотів сказати Марку, - вона повільно пішла далі. - Не думала, що в них можуть бути спільні справи.

- І ще, - додав брат. - Та вода, яку ти передала Кості, виявилася зі снодійним. Він мало не загинув через передозування, ми ледь встигли.

Лєра прикрила рот долонею.

- О, чорт, - пропищала вона, хитаючи головою від жаху. - Він, напевно, подумав, що це я так...

- І як таке могло статися?

- Не пам'ятаю, - замислилася Лєра. - Ми того дня з Марком у магазин їздили; я попросила, щоб він нагадав за воду. Сказала, що це у твою кімнату потрібно віднести, тільки не знаю, коли і як він...

Повернувшись у гуртожиток, хлопці розійшлися по кімнатах, залишили речі, переодяглися і повернулися до дівчат. Коля тримав у руках телефон Філіпа, через який вже голова кипіла від загадок, і напівпорожню пляшку спрайта, що кілька днів стояла в холодильнику.

- Ви мені скажіть, як ми будемо телефон розблоковувати? - одразу запитав Коля. - Це може бути будь-яке чотиризначне число.

Дівчата бігали від столика до холодильника і готували вечерю. Влад лежав на улюбленому ліжку, занурений у чергові підозри, а запитання друга повернуло його в цю реальність.

- Потрібно перевірити всі його пам'ятні дати, - відповіла Лєра, дістаючи з полиці пательню, поки Аня ліпила котлети.

- Які? - поцікавився Влад. - Хіба вони є? Я знаю тільки одну. День, коли він позбувся цноти.

Коля посміхнувся.

- Був присутнім? - поцікавився він з іронією.

- Дуже смішно.

- А з ким? - не відступав друг. - Це ж не та, про кого йшлося в записці?

- Ні, там був безпрограшний варіант, - відмахнувся Влад. - До речі, можеш спробувати перше вересня цифрами. Це сталося того дня. А трохи пізніше Філ дізнався, що в нього загинули батьки. Знаючи його, ця дата цілком могла зійти за пароль.

Коля ввів "0109", але видало помилку.

- Не підходить.

- Тоді вбий день народження кожного з нас, і ще його батьків - у Фейсбуці знайдеш, - скомандував Влад. - Якщо не вийде, будемо діяти по-іншому.

- На мене чекають чудові вихідні.

Вже зараз хлопці почали перевіряти найважливіші дати, Аня готувала салат, а Лєра вирушила на кухню смажити котлети.

Там зустріла Мирославу. В довгому халаті, волосся, зібране у хвіст; вона курила айкос і дивилась у телефон. Час від часу поглядала на макарони, що не поспішали закипати.

- Привіт, прогульникам, - усміхнулася староста.

- І тобі привіт, - Лєра поставила пательню на конфорку.

До них забігла Лоліта, ледь загальмувавши біля дверей. Щоки червоні, дихання збите. Дивлячись на каструлю і прикручений до мінімуму газ, розслаблено видихнула.

- Я боялася, що вони втекли, - вона похитала головою і пригладила волосся, зібране в пучок. - Привіт, Лєро.

- Яка ти розсіяна, - зауважила Мирослава.

- Точніше зайнята, - Лоліта махнула рукою і знову подивилася на Лєру. - Вами вчора Залізняк цікавився.

Лєра опустила очі:

- А в нас справи були...

- У всіх чотирьох? - не повірила Мирослава. - Та не хвилюйся, ми сказали, що ти захворіла. Ти зазвичай не прогулюєш, тож він повірив.

- Ого, у мене репутація, - усміхнулася вона, хоча в душі все ще відчувала невпевненість. - А інші?