Розділ 21

53

Зранку Лєра забігла в кімнату до Дениса, пояснити деякі нюанси курсової. Вони вже начебто розібралися з темою, затвердили план; актуальність і новизна теж не викликали складнощів. Сам же Денис вважав трохи інакше.

- Ти навела в приклад десяток учених, які займалися тією самою проблемою, кожен із них дав поняття фразеології. Що нового можу придумати я?

- Ти не можеш, - відповіла Лєра. - А я буду шукати відображення в американському менталітеті. Твоя справа - слухати й розуміти.

Денис відкинувся на спинку стільця, не приховуючи невдоволення:

- Навіщо по сто разів мусолити одне й те саме?

- Заради диплома і не на таке підеш.

Вони сиділи за столом перед ноутбуком і намагалися обговорювати написане. Лєра пишалася своєю роботою, а Денис насилу зміг би захистити це. Доведеться постаратися.

- Що будемо в теоретичній частині писати? Я приблизно накидала, але, може, є якісь уподобання? Викладач щось говорила?

- На полиці, - не відриваючись від екрана, Денис вказав рукою. - Чорний блокнот.

Лєра підійшла до шафи. Оглянула стопку книжок і зошитів, сумніваючись, що такі речі можуть належати Денису. Блокнота не було, але натомість вона помітила дещо інше: маленький сірий МР3 плеєр із наклейкою Наруто. Лєра часто бачила такий у Філа - він без нього з дому не виходив, а зараз плеєр у Дениса...

- Знайшла?

- Так! - Лєра помітила в кутку блокнот, повернутий до неї сторінками. Взяла і сіла на місце, але продовжувати роботу в тому ж темпі вже не виходило.

Вона погортала сторінки з нотатками, надрукувала кілька рядків у документі, щось виправила.

- Про що задумалася? - поцікавився Денис.

- Ти став рідше з'являтися в гуртожитку, - підкреслила вона.

- Ти теж. Невже Марк став хорошим хлопцем?

Це більше не здавалося смішним.

- Так, усе, досить! - буркнула Лєра і відсунула ноутбук убік. - Не найвдаліша тема. Краще розкажи, що там у Туреччині? Я ніколи не була закордоном, так цікаво. Страшно літаком літати?

- Як на автобусі, - засміявся Денис. - Я б тебе звозив куди-небудь. Може, влітку змотаємося?

- Ти чого? - вона помітно зніяковіла, бо її не так зрозуміли. - Я ж просто запитала.

- Вибач, забув, що в тебе є кому на моря возити.

- У вас хобі таке - з мого хлопця жартувати?

- Так, - спокійно кивнув він.

- Ах, звісно, до чого я це, - замислилася Лєра. - Першого вересня ти ж ще був у гуртожитку? Я тебе майже не бачила. Ти жодної вечірки не пропустиш, а тут...

- Домовляй.

- А?

- Ну, де я був із такого до такого часу, з ким, хто може це підтвердити. У мене ви такого ще не питали.

Лєра збентежено опустила очі, забувши, чого взагалі почала ці розпитування. Її слова здавалися абсолютно недоречними.

- Нас уночі хтось закрив шваброю на кухні, - вимовила вона. - Може, знаєш, хто це зробив?

- Не впевнений, що я тоді був на поверсі, - Денис почухав підборіддя та опустив очі.

- Є щось важливіше за алко-тусовку? - підколола Лєра, намагаючись повернути їх до звичного тону.

Ден засміявся.

- Не треба алкаша з мене робити. Може, я з дамою був.

Лєра остаточно втратила інтерес. І справді, він не настільки розумний, щоб провертати такі речі, ховатися і творити зло. Може, він любитель випити, накуритися, але аж ніяк не вбивця. Вона вірила йому, але за плеєр не питала - залишатися наодинці з хлопцем із деякими розмовами було небезпечно. Марк теж ставився до неї, як до кришталевої вази, а в ліжку щоразу робив боляче.

Вони закінчили заняття і розійшлися. Лєра домовилася з Марком про зустріч і почала збиратися. Одягла нові джинси, светр і дістала черевики, що ідеально підходять для такої дощової погоди.

Ані в кімнаті не було, тож вона вирішила поквапитися, щоб нікому не попастися на очі. Але не встигла. З коротким стуком двері відчинилися.

До неї зайшов Коля. У домашніх штанях, темній футболці, з розпатланим волоссям і надто зацікавленим поглядом.

- Привіт, Лєро, - він почав повільно наближатися.

- Привіт, - вона несвідомо відступала. Гра затягнулася.

- Самій ще не набридло ховатися?

Лєра відчула за спиною стіну і зупинилася. Далі бігти нікуди, та й одного разу цій розмові судилося статися.

- Не ховаюся, просто раптом зрозуміла, чого хочу насправді.

Коля не вірив, тому підходив ближче. Стояв впритул і на цьому не зупинявся.

- Колю, досить, - прошепотіла Лєра. Їй довелося опустити голову, щоб не вийшло, як минулого разу. Вона відчувала його дихання на обличчі й губилася.

- Чому? - ледве чутно вимовив він. - Боїшся, що не зможеш мене відштовхнути?