Розділ 19

46

Дорогу до коменданта Влад ненавидів так само сильно, як і дорогу додому. Але щоб його план спрацював, він має попасти в кімнату, де, за їхніми здогадками, сталося найстрашніше. Тут здатна допомогти тільки одна людина. На щастя, сьогодні Людмила Яківна спромоглася згадати про свою посаду і прийти. Влад постукав і заглянув до неї в кабінет.

- Що треба? - ледаче запитала вона, втиснувши голову в плечі. Кількість її підборідь зросла вдвічі.

Влад сів за стіл і почав пояснювати:

- У двохсотій кімнаті жив мій друг, але наприкінці серпня йому довелося виїхати. Він забув там одну важливу річ і попросив мене пошукати.

- Від мене ви що хочете?

- Ключ.

- А ще чого?

- Сталеві нерви.

На диво, це спрацювало. Людмила Яківна погодилася, але відпустити його самого з ключем не могла, тож покликала людину, яка має все проконтролювати.

- Антоне, простежиш, - попросила вона, коли в кабінет зайшов ремонтник. - Ключі повернеш.

Влад зітхнув - план тріщав по швах. Ідея йти на місце злочину з людиною, яку вони найбільше підозрювали, зовсім йому не подобалася. Але варіантів не залишалося.

У ліфті вони стояли мовчки, натиснувши на кнопку потрібного поверху. Влад відчув напруження, що зависло між ними, і зрештою, не витримав.

- Говорити вмієш? - з викликом промовив він.

- Із тобою - ні, - грубим басом відповів Антон.

 Влад сіпнувся. Ніколи не чув його мовлення, і з радістю не чув би ще дуже довго. Невідомо, звідки в Антона було стільки ворожості, адже вони ледве знайомі.

Антон відчинив кімнату і пропустив Влада.

- У тебе є дві хвилини, - він прикрив двері.

Радує, що не залишився спостерігати за пошуками невідомо чого. Влад і сам не розумів, що шукає. Його погляд швидко ковзнув кімнатою, оглядаючи порожні ліжка, стіл і полиці. Серед ідеального порядку він зміг знайти щось незвичне для такого місця: під ліжком валявся ковпачок від шприца.

Після того як колишні мешканці кімнати з'їхали, тут прибирали, причому не раз, і складно пропустити таке. Отже, ковпачок залишили вже після. Хтось був тут незаконним шляхом, і сьогодні Влад переконався в цьому напевно.

Він уже подумав, що в коменданта випросили ключ на деякий час, але навіть якщо їхні побоювання були правильними й це зробив Антон, просто так йому б його не дали. Значить, вони знову щось упустили.

Влад не став відносити з ним ключ й одразу пішов до себе. Різка вібрація телефону змусила зупинитися посеред коридору. Він витріщався на дисплей, знову і знову перечитуючи, що номер, на який вони так сильно намагалися додзвонитися, вийшов на зв'язок. Номер, куди Філ дзвонив перед самою смертю.

Влад передумав йти в кімнату і завернув на кухню. Присів на край столу і зателефонував. Не знав, що збирається сказати і як пояснити мету дзвінка; можливо, навіть говорити не став би. Просто хотів почути голос людини, якій належав цей номер. З кожним гудком серце сильніше калатало, а коли вони припинилися, воно й зовсім зупинилося.

- Так? - почувся знайомий жіночий голос. - Слухаю.

- Лєро?! - Влад підскочив. - То це твій номер?

- А, це ти, - кинула вона. - Це тимчасова сімка, тут тариф вигідний. Якщо в тебе нічого важливого, то я побіжу. Зайнята.

Влад не дослухав і відключився. Щось у цій ситуації не давало йому спокою.

- Навіщо тобі номер, на який телефонує тільки Філ? - тихо запитав він сам себе. - Дивно.

47

Лєра з'явилася в гуртожитку в понеділок перед початком занять. Мовчки збиралася на пару, відмахуючись від розпитування Ані, котрій поведінка сусідки здавалася підозрілою. Але потім Лєра сама заговорила:

- От скажи, як ти ставишся до того, що хлопці постійно стирчать у нас?

- Уже звикла, - невпевнено видихнула Аня.

- Але тобі це не подобається, - здогадалася Лєра. - Може, скажеш їм, що вони занадто часто тут з'являються? Нехай приходять тільки по ділу. Якщо запитають, скажи, що я теж так думаю.

- Чому ти сама їм про це не скажеш?

- Вони мене просто не послухають.

Понад місяць Аня мріяла почути подібне і висловити все, що думає, а зараз, коли їхня присутність стала звичайною справою, до Лєри нарешті дійшло. Вона знову втекла одна, навіть подругу чекати не стала, хоча раніше вони ходили на пари разом.

За роздумами над дивним проханням Аня втратила відлік у часі. До пари залишалося півгодини, а вона ледь готова. Тож швидко нафарбувалася, вирівняла неслухняне волосся і натягнула темно-синю сукню, яку мама змусила купити. Казала, що вона ідеально підкреслює фігуру; зрештою Аня повірила. Навіть туфлі на підборах дістала.

В чомусь мама була права, адже Аня не могла очей відірвати від дзеркала. В такі моменти починала розуміти Лєру.

Раптом двері гримнули, розриваючи її думки, і до кімнати ввалилися Коля з Владом одягнені у своєму звичному стилі: один нагадував бізнесмена, а другий - рокера, що зібрався тут усе трощити. Побачивши Аню, вони зупинилися у дверях, оглянули її, потім переглянулися.