Розділ 13

31

Влад погодився зустрітися з Кірою. І хоч шанс, що вона причетна до вбивства, низький, але, з іншого боку, вона часто бувала в гуртожитку, іноді незаконними шляхами, тому поспілкуватися з нею зайвим не буде.

Вони домовилися зустрітися в клубі, де працював Влад, причому ініціатива виходила від неї. Місце зустрічі здалося йому дивним, та й не хотілося зайвий раз тут з'являтися. Проте вдень усе було інакше: працює кафе і бар, а людей майже немає. Наче цей простір ще дрімав, не поспішаючи готуватися до нічних пригод.

Перетнувши танцмайданчик, Влад сів за один зі столиків у куточку. Він кинув швидкий погляд на бар, де розмовляли кілька людей, а у віп-зоні бенкетувала якась пара. Офіціантки метушилися поміж столиків, зникаючи у тіні, наче привиди. Одна з них присіла до нього: висока, в білій блузці та коричневому фартуху з емблемою клубу, із розкішним рудим волоссям, зібраним у високий хвіст, і глибокими зеленими очима, що здалися Владу надзвичайно знайомими. На бейджику було написано "Кіра".

- Так ти тут працюєш, - дійшло йому. - Я теж. Не бачив тебе раніше... інакше запам'ятав би.

- Я тут недавно. Ти ж уночі працюєш, а я вдень, - вона оглянула свій ідеальний манікюр і перейшла до головного. - Навіщо кликав?

Влад відкрив рота, бажаючи поставити запитання, але Кіра несподівано перебила.

- Ой, вибач! Може, чай, каву? Або меню?

- Я ненадовго, - він нахилився до неї. - Одразу до справи. Твої подруги сказали, що ти часто бувала в нас у гуртожитку з ночівлею. Як? На такий час зазвичай не пускають, невже ти виняток?

- Мене тільки Тимофіївна пускала, а в зміну інших я не приходила, - спокійно відповіла вона, місцями гаркавлячи. - Іноді мене дівчата проводили. Ми зливалися з юрбою, і все. Ти, напевно, хотів дізнатися, чи легко чужому потрапити до вас?

Влад кивнув, закочуючи рукава толстовки.

- Не легко. Мені просто щастило, а Тимофіївна - довірлива дама. Твій допит якось пов'язаний зі смертю вашого друга?

- В курсі, виходить, - сіпнувся Влад. - Ти ж не з нашого універу.

Кіра провела поглядом слабо освітлене приміщення і посунулася ближче до стінки, щоб залишитися непоміченою. Ймовірно, від начальства ховається.

- У мене багато знайомих, чула вже, - пояснила вона. - Вашого друга могли підстерегти за межами гуртожитку і не палитися. Але ж ні, виходить, це хтось із ваших.

- А якщо мотив інший? Коли не потрібні підозрювані?

- Тоді, звісно, краще непомітно порізати вени в туалеті.

Влад трохи примружився, роздивляючись її:

- Дуже багато чула.

- Звісно, всі тільки про це й говорять, про кожну вашу здогадку.

- І хто розпускає ці чутки?

- Тобі видніше. Я все дізнаюся від своїх дівчат, - відповіла вона, ковзнувши поглядом уздовж столів, що поволі починали наповнюватися людьми.

- А вони....  - Влад стомлено потер волосся.

- Перевір. Ти ж із багатьма спілкуєшся, от і скажи, що є підозри. А далі куди фантазія поверне: різні версії або одну, але потрібній людині. Одного разу винний себе якось проявить. Виявиться, ворог набагато ближче.

- Куди вже ближче, - усміхнувся Влад. - Мій сусід причетний, може й сам того не підозрюючи, доповідає все вбивці.

- Ось і використовуй його, як приманку, - запропонувала Кіра. - До речі, у тебе дуже гарна посмішка.

Губи Влада на зло йому ще сильніше розтягнулися в усмішці, оголивши ідеально рівні зуби. Не кожен день почуєш комплімент від дівчини, він розучився на них реагувати. Спочатку зніяковів, потім розсміявся. Хотів здаватися грубим і то не зміг.

Вони обговорили деталі порядків гуртожитку, які нізащо не пропустили б у будівлю чужого. Такі теми повернули Влада до початкової точки, коли він був холодний і непохитний. Поки Кіра базікала без угаву, він раз у раз поглядав на годинник.  

- Ти завжди такий серйозний? - запитала вона.

- Тільки з тобою, - він буравив її поглядом, змушуючи губитися.

- Може, ще прогуляємося? В мене скоро зміна закінчується.  

- Взагалі-то я поспішаю, - Влад схопив рюкзак із сусіднього стільця і піднявся. - На одну пару запізнився, може, на другу встигну.

- Так відкрито мене ще ніхто не відшивав.

- Справа не в тобі, - коротко відповів він, вирівнявши плечі, й швидко вийшов із клубу, не озираючись.

32

Влад прискорювався з кожним кроком, аби не запізнитися на пару філософії, але виявилося, ще навіть дзвінка не було. В коридорі біля аудиторії юрмилося півсотні студентів, серед яких він не зміг розгледіти своїх друзів. Значить, потрібно ще почекати. Він притулився до стіни й втупився в телефон, як почувся голос сестри:

- Привіт, любий братику, чого на першій парі не був?

- Був на побаченні, - Влад зобразив у повітрі лапки, чим викликав посмішку в Ані та Колі, які щойно підійшли.

- Хто вона? - Лєра зацікавлено підняла брови.