Розділ 11

28

Залишивши село, де жила бабуся Філа, Коля подався додому. Не планував, але було по дорозі, тож вирішив завітати. І хоч він провів тут більшість літніх канікул, а поїхав три тижні тому, все одно встиг скучити за батьком.  

Коля відчинив залізні ворота і зайшов, з усмішкою оглядаючи рідний дім. Двоповерхова будівля з червоної цегли була обійнята зеленню та квітами, що підіймалися на балкон. Високі французькі вікна відбивали сонячні промені, і будинок здавався яскравішим, ніж зазвичай. Вдалині біля басейну Коля побачив свою мачуху, що ходила подвір'ям у купальнику і розмахувала віялом перед обличчям. Він заскочив у будинок, щоб його не помітили.

Батька він знайшов у кабінеті на другому поверсі. Віктор Андрійович Маркелов, чоловік середнього зросту з темним волоссям і такими ж бурштиновими очима, як у сина, сидів у кріслі зі склянкою соку і дивився в екран ноутбука.

- Привіт, тату, - Коля зазирнув до нього.

- Синку, - батько встав з-за столу і кинувся йому в обійми. Потиснув руку, поплескав по плечу. - Як доїхав?

- Ненавиджу автобуси.

- А чого не машиною? Доїхав би в кращих умовах.

- Не цього разу.

- Ну, як знаєш, - Віктор Андрійович вийшов із кабінету. - Ходімо на кухню, я ще не обідав.

Сидячи за столом, Коля спостерігав за діями батька. Як він дістає з холодильника тарілки з їжею, приготованою кухаркою, і по черзі розігріває в мікрохвильовці. А готувала ця дамочка дуже смачно. Іноді готувала, іноді прибирала, бо батькові ніколи. Він був такою зайнятою людиною, що не залишалося часу ні на себе, ні на сина. Але Коля не скаржився. Хоча, може, через це сам того не бажаючи, він задивлявся на всіх коханок батька. Адже якщо тато не міг дати синові достатньо любові й турботи, це завжди може зробити хтось інший.

Мами в його житті не було. Дванадцять років тому вона не витримала і пішла, якраз коли батько почав просуватися в кар'єрі, забувши про тих, з ким живе. Їй тільки привід потрібен був. Так бігла, що навіть сина забула.  

Коли батько з нуля піднявся, став найвпливовішою людиною в місті, та й у місцевій поліції, вона раптом захотіла повернутися. Тільки пізно було, на щастя, вони перестали її потребувати.

Батько намагався забути її зраду та почати нормальне життя, але не міг. Дівчат міняв одну за одною - все йому було не те. Навіть через роки не вийшло знайти одну єдину.

Спочатку була Ліза, яку Коля шантажем випхав із їхнього будинку. Як і попередні, вона зазіхнула на гроші, а сорокарічний чоловік її мало вражав, враховуючи, що їй самій тільки двадцять виповнилося. Коля просік це й почав залицятися, сподіваючись вибити правду. Вона навіть не пручалася. Тоді він сказав їй, що покаже батькові відео з компроматом, якщо вона не зникне. Вона пішла, а ніякого відео не було.

Далі в батька було ще кілька дівчат, не старших за двадцять п'ять, - тільки такі до нього й лізли. Не дивно, адже він міг купити будь-яку. На заздрість іншим вибирав найкращих дам, а Колю нудило щоразу, дивлячись на них.

Зазвичай більше місяця вони не затримувалися: самі втікали, або Коля виживав. Тільки Вероніка виділилася: вже півроку мала серйозні стосунки з його батьком і йти нікуди не збиралася. Як господиня, вона була непогана, зовні - теж. Коля вважав її найкращою, порівняно з попередніми, і, можливо, дозволив би залишитися, якби не одне "але".

Ще на початку літа, якраз на день народження Колі, перебравши з алкоголем, Вероніка сама до нього полізла. Він теж п'яним був, мізками розумів, що це неправильно, але думав він тоді чимось іншим. Поки батько спав у сусідній кімнаті, Коля не стримався. І більше того, йому сподобалося, як би він не намагався довести собі протилежне. Таке повторювалося знову і знову: або Вероніка прослизала вночі йому в кімнату, або Коля брав її на кухні чи у ванній, не церемонячись.

Так далеко з коханками батька у Колі ще не заходило. Одного невинного поцілунку з ініціативою від них, було достатньо, щоб вигнати кожну. З Веронікою все виявилося по-іншому.

Вийшло спонтанно і необдумано, а вранці стало страшенно соромно - перед батьком і перед самим собою. Коля якось посмів заїкнутися татові про аморальність Вероніки, але той сприйняв його балачки за п'яні марення і слухати не захотів.

Тоді Колі й стало начхати на почуття батька: він користувався цією дівчиною так, ніби це в порядку речей. Батько сам винен, приводить повій, які його ні в що не ставлять, а Коля їх просто тестує. Поки що перевірку не пройшла жодна з них.

- Як навчання? - батько поставив на стіл тарілки з їжею. - Двійок нахапався?

- Тату, ну які двійки? - Коля награно закотив очі. - В нашому випадку двійка краще, ніж нічого.

- Гаразд-гаразд, - відмахнувся Віктор Андрійович і сів навпроти. - Що ще нового?

- Про те, що в мене друг помер, я начебто розповідав, - Коля неохоче поколупав виделкою в жульєні. Апетит геть пропав.

- Ви не дізналися, що сталося?

- Ні. Поліція визнала непотрібним розслідувати смерть, яка змахує на самогубство.

- Так може...

Коля підскочив.

- Ні, не може! Його вбили! - усвідомивши зайву грубість, він знову сів. - Тату, я ж просив тебе щось дізнатися й вплинути на цих мерзотників, щоб вони справою зайнялися. Ти такий авторитет маєш і нічого не зробив.