Розділ 2

4

Хлопцям не терпілося поритися в речах покійного друга, і щойно пролунав дзвінок з останньої пари, вони кинулися до гуртожитку. Бігли сходами, швидше за ліфт, і тільки на дев'ятому поверсі дозволили собі передихнути. В них не було жодної зачіпки, здатної розібратися в смерті Філа, тому вся надія залишалася на його кімнату. Там також жив Влад, тому він зайшов першим.

Вистачило одного погляду на ліжко Філіпа, щоб зрозуміти - вони запізнилися. Вранці там був чорний плед і купа мотлоху, а зараз порожньо. Стало неприємно усвідомлювати, що якби вони з'явилися раніше, можна було б встигнути. Тоді їм на думку не спало, що за півдня їхньої відсутності, нікому непотрібні речі дивовижним чином зникнуть.

Влад міг здійснити всі їхні плани ще вночі, але тоді його думки були захмарені болем і втомою. Просто хотілося заснути, втекти у світ снів і уявити, що нічого не сталося, а це всього лише кошмар...

Коля жив в іншому кінці коридору і був упевнений, що речі друга нікуди не подінуться. Їхній спокій здавався йому абсолютно логічним. Але тепер вони стояли в місці, повному тиші та втрати й гадки не мали, що робити далі.

Погляди хлопців водночас впали на ще одного мешканця кімнати - Костю. Широкоплечий хлопець із коротко стриженим волоссям сидів за столом у навушниках, втупившись у телефон. Він взагалі не помічав їх, або ж тільки робив вигляд. Його байдужість була відчутною до нудоти й чим довше Влад розглядав свого сусіда, тим сильніше стискалася щелепа.

Зовсім скоро він не витримав, підійшов до Кості й одним рухом вирвав навушники.

- Що цього разу? - вскочив зі стільця Костя.

- Де його речі? - запитав Влад, вказуючи рукою на порожнє ліжко.

- Його бабка все забрала.

- Якого біса? Коли б вона встигла?

- Години дві тому, поки ви на парах були, - Костя поклав навушники на стіл. Його дії були надто повільні; коли важливе кожне слово, він тільки й робив, що тягнув. - Прийшла Людмилка з його бабцею і все забрала.

Здавалося, він спеціально тягнув час, щоб підкреслити, наскільки йому начхати. Влад відчув, як гнів підіймається в ньому, немов хвиля, готова затопити все довкола. Він схопив Костю за комір футболки й притиснув до шафи, у його очах спалахнув небезпечний блиск.

- Ти ж знав... знав, що так буде і нічого не зробив.

Кулаки свербіли від розуміння, що Костя, як ніхто інший, замішаний у всьому, що сталося; Влад уже готовий був піти на тортури, як втрутився Коля.

- Досить, чуваче, - крізь зуби процідив він і потягнув Влада до виходу. - Цим ти нічого не доб'єшся. Ходімо.   

Влад знехотя відступив, але гнів усе ще палахкотів усередині. Вони мовчки вийшли з кімнати на кухню, яка у гуртожитку вважалася курилкою. Маленьке світле приміщення, з однієї сторони якого дві плити й раковини, з іншої - два столи, що частіше використовувалися для сидіння, ніж для приготування їжі.

Влад дістав цигарки й закурив.

- Досить на нього наїжджати, - Коля відчинив вікно, впускаючи тепле повітря. - Ваші особисті проблеми жодним чином не повинні стосуватися смерті Філа.

- Він у ній замішаний, і ми обидва це розуміємо, - нагадав Влад.

- Але не так сильно, як ти думаєш.

- А хіба цього недостатньо?

- Яка тепер різниця? - відмахнувся Коля. - Можливість дізнатися правду зникла. У нас більше нічого немає.

Влад насупився, коли його погляд випадково впав на телефон, що лежав на підвіконні. Можливо, ще є шанс?

- Безглуздо сподіватися, - він втупився в дисплей. - Якщо бабка забрала всі його речі, то напевно там був телефон.

Влад набрав номер покійного друга. Кожна секунда очікування здавалася вічністю, серце калатало в грудях, але замість бажаного звуку гудків, у слухавці пролунав голос оператора: «Апарат абонента вимкнено або знаходиться поза зоною дії».

Коля прислухався.

- Ну, звісно, не могло ж бути так просто.

Влад нервово відключив телефон і жбурнув на підвіконня. Він би ще довго розмірковував над варіантами зв'язатися з єдиною родичкою Філіпа, як його перебив голос сестри.

- Ви вже були в кімнаті? - вона зайшла на кухню, голосно цокаючи підборами. - Знайшли що-небудь?

Слідом за нею і Аня. Її поява в моменти таких обговорень ввела Влада в ступор.

- Звісно, - він загасив цигарку об попільничку, яка колись була банкою оливок. - І передсмертну записку знайшли, і телефон, і навіть особистий щоденник.

Лєра зрозуміла їхню невдачу по одному голосу. Запитати більше не встигла, бо увагу хлопців привернули сміх і дзвінкі голоси дівчат, які проходили коридором. Біля дверей кухні вони зупинилися.

- Привіт, Колю, - привіталася дівчина, незнайома більшості. Два її світлих хвостика весело стрибали на плечах, а чорна сукня нагадувала шкільну форму.

- Привіт, - Коля махнув у відповідь, і вони пішли далі.

На іншу навіть не глянули; та, що привіталася, викликала набагато більше запитань.