Ігри в надлюдей

- І що він в ній знайшов? - зашепотіли шкільні головні красуні, коли до Яніни підійшов Руслан, спортивна зірка та знаменитість школи.

Яніна сама не знала, що він знайшов в ній. Спочатку вони випадково зустрілися в бібліотеці.

Руслан сидів за столом, уткнувшись в книгу, майже засинаючи на ній. Наступного вівторка вони ще раз побачились в бібліотеці й так і пішло щотижня.

Потім Яніна та Руслан опинилися за одним столом на сусідніх стільцях. У десятикласників була контрольна робота й вони позаймали всі столи, тож Яніні прийшлося самій підсісти до спортивної зірки.

Особисто Руслан і Яніна не були знайомі, хоч і навчалися в паралельних випускних класах, різні кола спілкування та інтереси.

На диво в них легко зав'язалася розмова. Руслан поскаржився, що не може розібратися з всесвітньою історією, а Яніна запропонувала допомогти. З того моменту вони разом.  

Після школи хлопець обов'язково проводжав дівчину додому.

І зараз Руслан чекав Яніну в коридорі поруч з кабінетом. 

Як завжди хлопець забрав сумку з підручниками та, взявши дівчину за руку, попрямував на вихід.

Юна парочка стояла під під'їздом та ніжно прощалася. Задзилинчав рингтон, Руслану на смартфон прийшло повідомлення. Хлопець прочитав смс та насупився.

- Щось сталося? - Яніна занепокоєно подивилася на Назарія.

Але той тільки відмахнувся та зробив вигляд, що все нормально:

- Ні. То пусте.

Це перший раз за півроку, коли Назарій не розповів, а щось приховав від своєї дівчини.

- Зайдеш? - тихо запитала Яніна. - Мама спекла твій улюблений пиріг з яблуками і малиною.

- Зараз, секунду, - здається, Руслан навіть не почув питання Яніни.

Хлопець знову поглянув на екран смартфону й тихо вилаявся.

- Ну так що, йдемо? - в котрий раз звернулася до друга дівчина.

- А? Що, куди?

- Підеш до мене додому на малиновий пиріг? - з образою промовила Яніна.

Руслан навіть і не відчув, що скривдив свою подругу.

- О, ні. Вибач. Термінові справи з'явилися. Мені пора, - хлопець поспіхом цмокнув Яніну в щоку й втік. Уже з-за спини гримнув, - здзвонимося. 

Що за термінові справи можуть бути у Русика, про які я не знаю? 

- Гей, сусідко! Ти що, ворон лічиш? Посторонися!

- Обережніше! - Яніна вчасно відскочила вбік. - Ти мене зараз протараниш своїми клунками!  

- Дивитися навколо треба, а не витріщатися в невідомість, - глузливо зауважив сусід. 

- Грубіян! - Яніна вмить спалахнула.

- Злюка! - не залишився в боргу сусід.

- Та пішов ти!

- Ще мене грубіяном обзиваєш, - хлопчина поцокав язиком. - А сама-то не краще.

Місяць тому в Янінін під'їзд в'їхали нові сусіди, сім'я Лазаренків. Назарій дівчині одразу не сподобався з першого погляду. На п'ять років старший за неї, але такий високомірний та зарозумний. І сьогодні Яніна тільки впевнилася в черговий раз в своїй думці.

Одного пізнього вечора Руслан подзвонив Яніні:

- Привіт. Виходь у двір, я тут тебе чекаю.

- З тобою все нормально? - стурбовано запитала дівчина.Так раптово і без попередження Руслан до неї не приїжджав.

- Так, виходь перевірити, - зухвало промовив він.

- Вже пізно, батьки будуть проти.

- Я скучив і так хочу тебе побачити, - хлопець сказав це тихо та ніжно, що  Яніна враз забула всі свої образи від черствої поведінки Русика та пішла відпрошуватися у мами. Жінка легко відпустила дочку ненадовго зустрітися з Русланом. Він подобався батькам Яніни та користувався в них довірою.

Незабаром дівчина, кутаючись в кофтину, вийшла з під'їзду

На під'їзній доріжці стояла темна незнайома машина. Дивно. Яніна не знала, хто з друзів Русика їздить на такій.

До дівчини одразу ж підійшов хлопець:

- Привіт, Яні.

- Привіт, Русик.

- Сумував за тобою, - він притягнув дівчину до себе і цмокнув в губи.

Яніна мимоволі зіщулилася. Чи то від пориву холодного вітру, чи то від свого хлопця, який зараз для неї був, як незнайомець.

Руслан стояв і мовчки дивився на подругу, покусуючи нервово губу. Яніна опустила очі на його руки, він стискав-розтискав пальці, ніби працював кистями на невидимому тренажері.

- Ти п'яний? - похмуро поцікавилася дівчина.

- Ніскілечки. Це адреналін від великих справ.

- Яких ще справ?! - очі Яніни розширилися від подиву. - У що ти вплутався?

- Нічого поганого. Я в Лімітлессі* поїдеш з нами? (Limitless-безмежний, необмежений) 

- Куди? Вже пізно, мене батьки не відпустять. Та й завтра в школу, ти не забув?

- Гей, крихітко, ти надто нудна. Не будь сірою масою.

- Раніше я ніколи не була для тебе нудною. Ти говорив, що тобі цікаво зі мною. Ти брехав мені? - новий Руслан знову легко образив своїми словами Яніну. Й дівчина стояла, ледь стримуючи сльози. 

Русик зам'явся:

- Ні, але люди змінюються. І я змінився, у мене зараз життя виходить на новий щабель.

- Ти впевнений, що ці зміни тобі потрібні? Хіба у тебе було до цього погане життя? Спорт, популярність, твої друзі, я, нарешті.

- Я не відчував себе вільним, а тепер відчуваю. Розумієш? - Яніна побачила, як заблищали очі Руслана, він зараз був схожий на фанатика.

- Ні, не розумію, - чесно відповіла дівчина.

Темна машина під'їхала ближче і стала прямо перед під'їздом. Переднє вікно прочинилося і з нього висунувся хлопець, обличчя якого було приховано кепкою.

- Рус, годі вже базікати. Поїхали, спізнюємося!

Слідом за кепкою з заднього вікна повилазили дівчата і теж стали кликати Руса.

- Їдь сам, у тебе там дивлюся непогана компанія.

- Але тебе там немає! Подумай над моєю пропозицією. Тобі сподобається, обіцяю, - запевняв Руслан. 

На прощання Русик міцно Яніну обійняв і знову цмокнув в губи.

Відмовити його від поїздки дівчина не змогла. Занадто він захоплений своїми дивними ідеями. Питання в тому, що тепер робити?