Розділ 32

Нікіта

Стою біля ґанку, не можу змусити себе увійти в будинок. Після розмови зі Шведовим світ укотре вибухнув до біса й розлетівся на атоми. Більше нічого не залишилося, одна ненависть.

Вона переповнює, розриває. Роз'їдає. Розповзається темною плямою. 

Усередині мене вже справжня трясовина. Брудне болото з отруйними випарами. Яке не відпускає, затягує все глибше й глибше. Отруює, проникаючи в мозок і серце разом із кров'ю.

На душі теж темно й брудно.

Гидко, муторно. Крінжово.

Дивлюся на вікна — скрізь темно, світло горить тільки в одній кімнаті. У тітки.

У цьому будинку я виріс. Сімнадцять років у мене була сім'я, були батьки, і я любив їх, нехай між ними й не було особливого тепла. Але все зруйновалося в один момент. У страшному сні я не міг собі уявити, наскільки все тут просякнуте брехнею.

Я сам результат нагромадження цієї жахливої брехні. 

Заплющую очі і вдихаю морозне повітря. Мені здається, навіть воно просочилося моєю ненавистю. Намагаюся зрозуміти, що в моєму житті було справжнім. І чи було воно, це справжнє?

Мати не мати, а тітка. І якщо вірити Шведову — справжнє породження пекла.

Батько — брехливий лицемір.

Кохана дівчина — лукава ошуканка.

Діди й бабки з обох боків теж брехали й прикидалися.

Друзі хіба що, але друзі не сім'я. Єдиний член моєї сім'ї, який мене не обманював, це мама. І вона мене покинула.

Повільно піднімаюся сходами. Після розмови зі Шведовим відчуваю дике бажання помитися. Встати під душ і змити з себе весь бруд, який щільним шаром обліпив душу. Але пересилюю себе і звертаю в коридор, що веде до кімнати тітки.

Хочу поставити їй запитання й отримати відповідь. Бажано правдиву.

Сам не знаю, що очікую почути, але я маю з'ясувати. Зрозуміти для себе, де те дно, на яке опустилися мої батьки. Мій високоморальний батько і та, що намагалася замінити мені матір.

Шведов говорив сухо, лаконічно і по суті. А мене цікавлять мотиви. Причини. Ну чимось же вони всі мали керуватися?

Питання, чи сказав Шведов правду. І це теж може прояснити тільки тітка.

Двері в її кімнату відчинені. Не входжу, зупиняюся на порозі, притулившись плечем до одвірка.

Уся кімната заставлена валізами різної величини. Тітка мене не бачить, зосереджено перебирає речі, розкладає по пакетах. Помічає мене і випрямляється, а я відзначаю, як зараз вони схожі з мамою. 

— Довго ти йдеш, Нікіто, — каже спокійно і впевнено, — я давно на тебе чекаю.

Вдивляюся в це красиве обличчя, хочу знайти хоч якісь ознаки страху, переляку, але не знаходжу. Вона не кусає губи, не ховає очі, не відвертається. Утім, тітка завжди вміла триматися.

Хочу заговорити, але губи злиплися, у роті скупчилася слина. Ковтаю, аби голос не видав.

— Я прийшов поговорити.

Вона глузливо примружується, при цьому нервово зминає кофту.

— Що, наскаржилися вже на мене ці лузери? Я нічого іншого від них і не очікувала. Вони й тоді на себе відповідальність брати не хотіли, і зараз шукають крайніх. 

— Скажи, ти тоді справді щось їм підсипала? — дивлюся спідлоба, ігноруючи випад.

— Звісно, до того ж усім, — в очах ні жалю, ні каяття, — і навіть скажу що. Збудник. Не треба так на мене дивитися, Нікіто, ти зрозумієш мене більше, ніж будь-хто. Я всього лише боролася за своє кохання. Але я нікого не ґвалтувала, не відкуповувалася за свої злочини і боягузливо не ховалася за папірцем про укладення шлюбу. Сам подумай, як я могла їх змусити робити щось або не робити? Якщо я дам тобі ніж, а ти ним когось заріжеш, хто буде винен, ти чи я?

— Я, — дихаю глибоко і часто. Вона права, права, як би крінжово це не звучало.

— Я теж так вважаю, — киває тітка, і я помічаю, що вона все-таки розслабляється. Хіба їй не все одно, що я про неї думаю? — Твій батько якби не відключився, теж від дружків би не відставав. Вони всі винні не менше, а то й більше. Навіть так звана моя подруженька. Мене ж вони не чіпали! Ти не думав, чому? Може, вона просто дала привід, я ж не стежила за нею. Дашка була закохана в твого батька як кішка, і якби вони були там удвох, сама б йому себе запропонувала. Я в цьому не сумніваюся. На що вона розраховувала, коли йшла з трьома дорослими хлопцями в будинок, де повно випивки? Дівчинка-квіточка? Сміх та й годі.

Тітка відкидає кофту, і та безформною плямою опускається на дно валізи.

— Ти краще подивися, як уміло вона обробила твого батька. Вони вже одружитися зібралися! І ти віриш, що вона заздалегідь цього не планувала? Ні за що не повірю! До Сергія з Іллею не дотягнутися, а Андрій тут, у вільному доступі, ще й депутат. 

— Ти думаєш, вона спеціально прийшла працювати до «сотого»? — у голові починає вибудовуватися логічний ланцюжок, а слідом накриває усвідомлення.

— Не сумніваюся, Нік. Не буває стільки збігів. Наша цнотлива Дар’я все спланувала заздалегідь. Дізналася, що мати Ілюхи в засновниках, потім прорахувала, скільки матиме, якщо зможе шантажувати Топольського. Упевнена, якби він на неї не повівся, то викотила б йому рахунок. Ця погань сама не знала, від кого в неї донька.