Розділ 11

Дар’я

Даша дивилася на хлопчиська, що стояв перед нею, і не відчувала нічого, крім жалю. Так дивно. Але ж вона мала б його ненавидіти, так само, як і його батька.

Дивина була ще й у тому, що в неї не виходило ненавидіти і самого Топольського.

Вона спочатку злякалася, страшенно злякалася, коли побачила Андрія на порозі своєї квартири. А потім зрозуміла, що нічого до нього не відчуває. Ні ненависті, ні страху, ні відрази. Наче він порожнє місце.

Тільки до болю було шкода доньку, яка злякано тулилася до неї. А ще Нікіту, який не зводив очей з Маші.

Вона впізнала цей погляд. Стільки років роботи з дітьми — звісно впізнала. Закоханість ні з чим не сплутаєш. Що ж вона накоїла, коли погодилася на вмовляння Ларки переїхати до Києва? 

Дар’я, незважаючи на шок, зуміла оцінити, як Топольський поводиться із сином, а потім і взагалі змогла спокійно його роздивитися. 

Він змінився, тепер це не той двадцятирічний хлопець, у якого вона закохалася без пам'яті вісімнадцять років тому. Він змужнів, роздався в плечах, риси обличчя стали різкішими й мужнішими. Ось тільки очі ті самі, як і в його сина.

Дар’я зловила себе на тому, що намагається знайти в ньому схожість із Машкою. Хоч якусь. Дочка схожа на неї, так, але десь все одно мають бути гени одного з тих...

Вона давно запитувала себе, чому зараз може так спокійно думати й говорити про події тієї ночі. Мабуть, тому що погано їх пам'ятає. 

Набагато страшніше було потім прийти до тями на брудній лавці тролейбусної зупинки. Відповідати на запитання слідчого, слухати про себе мерзенну брехню колишньої подруги і пережити зраду найближчих людей — батьків.

А ще дізнатися про вагітність... 

Вона не брехала доньці, у неї і в думках не було позбутися дитини. Звичайно, багато в чому завдяки Олексію, його підтримці та коханню. Але тепер Дар’я усвідомлювала, як важко було її дівчинці дізнатися правду. 

Дізнатися, що вона з'явилася на світ унаслідок брудних, огидних дій. Що її тіло — плоть і кров від мерзотника, якого в них обох не повертається язик назвати батьком.

У Даші ніколи б не вистачило духу розповісти таке Мишці. Своїй такій вразливій і чутливій дівчинці. У неї тому й зір почав так сильно падати, на нервовому ґрунті.

«Олексію, коханий, ну чому ти не поїхав додому на таксі? Навіщо ти нас покинув одних?»

Для Маші правда виявилася важкою і непідйомною. А після візиту Топольських Даша не могла не думати, якою страшною ця правда може стати для Нікіти.

Він любить батька і пишається ним, це видно. Андрій для сина незаперечний авторитет. І чи вийде все це не зруйнувати, якщо сказати Нікіті, що вони з Мишкою можуть бути братом і сестрою?

Ні, не вийде. Нічого не вийде. Як шкода, що не можна повернутися в минуле і все змінити...

Нині Нікіта стояв навпроти і свердлив її злим поглядом. Наїжачений, як вовченя, що приготувалося до стрибка. 

— Чому ви забороняєте Маші зі мною зустрічатися?

Дар’я безпорадно розвела руками.

— Нікіто, я не забороняю. Але я вважаю, що Маші рано думати про побачення. Вона багато займається з репетиторами, а в неї слабкий зір, і їй протипоказані такі навантаження... — піднялася з-за столу і стала за спиною в молодого Топольського. — Їй не варто зараз забивати голову дурницями.

— Я не дурниця, — він навіть кулаки стиснув, — і мої почуття теж. Наші.

А молодший Топольський зубастий. Його батько був інший, чи це Дар’ї, закоханій дурненькій дівчинці, так здавалося? Вона склала руки на грудях і повернулася до хлопця.

— Справді? І як ти тоді поясниш учорашню витівку з кавою? Маша наплела мені, що просперечалася на бажання, але як ти це допустив, Нікіто? У чому тоді виражаються твої почуття? Чи я права, і через те, що твій батько депутат, ти дозволяєш собі багато чого? Тоді я тим більше не дозволю вам бачитися. 

Топольський глибоко задихав і знову стиснув кулаки.

— Нехай Маша перейде в іншу школу. Послухайте мене, так буде краще для всіх.

— Це ми з нею будемо вирішувати, де їй навчатися. Я правильно розумію, що ти прийшов не на консультацію? Якщо так, то можеш бути вільний.

— Ну тоді ви звідси підете, — Нікіта розвернувся і вискочив із кабінету.

І знову в неї не було на нього злості. Зате ще більше захотілося познайомитися з мадам Топольською.

Дар’я опустилася на стілець біля вчительського столу. Хоч би як вона заперечувала, Нікіта має рацію, їм найкраще було б піти.

Але якщо Ларка сказала правду, і Даша більше нікуди не зможе влаштуватися викладати... Репетиторство — хороша справа, коли в тебе досить широке коло спілкування. А для чого ще потрібні філологи, які знають навіть цілих чотири мови?

Вона вже записала Машу в найкращу клініку на консультацію. Навесні сподівалася зробити операцію, затягувати не можна, а потрібної суми немає. Працюючи тут, Дар’я її б зібрала без зусиль. Або взяла б кредит, знаючи, що віддасть у короткі терміни.

А може... Може, ну її, цю столицю? Ні, в інше місто вони, звісно, не поїдуть. Зате Даша може поїхати в будь-яку європейську країну на роботу. Приміром, доглядальницею. Або різноробочою на завод, там непогано платять. Щоправда, доводиться працювати по дванадцять годин і часто в нічну зміну. Але вона б працювала, інші працюють, і вона б змогла.