Прогулянка по ізоляції

ГЛАВА 7

Я запросив Рию в розважальну подорож до корабля. Ми заповзли за мишкою у товстий джгут електричних дротів. Часом нам було важко пролазити крізь криві отвори. В одному місці миша погризла частину ізоляції, і коли Рия протискувався там, його пробив заряд електричного струму. Вилетівши з отвору, тушка Риї розтягнулася на дротах і завмерла. У тому ж місці мене теж вразило незначним струмом.

Приклавши вухо до грудей Риї, я не почув серцебиття, тому негайно зробив йому масаж серця та штучне дихання. Дихання відновилося, але очей він так і не розплющив. Я бив долонями по щоках Риї, але той не прокидався. Заєць тим часом уже тягнув мене в далі. Я вирішив залишити Рию зі Злюкою. Кулька відчепилася від мого вуса й водила лапкою над оголеною ділянкою кабелю. Злютанос витягував із дроту тріскучу електричну дугу, проявлявся, укривався дрібними сяйнистими тріщинками, гикав і радісно сміявся.

— Злюко, ти що, у дитинстві не награвся? — спитав я. — Я не пам’ятаю свого дитинства, — відповів Злюка, граючись дугою. — Може, у мене його й не було?

 Пам’ятаю тільки, що завжди був злим. Був злим, поки не одружився. А коли одружився, то моя дружина Злюкоза виявилася ще злішою за мене! На її тлі я — просто добра кулька! 

— Залишайся з Кракозяброю, охороняй його тушку. Відповідаєш за нього власною головою! — наказав я.

 — Чого це ти, Япамо, скидаєш на мене свою роботу? У мене вдома й своєї роботи повно! Ти хоч уявляєш, із якими мерзотниками постійно доводиться працювати? Узяти хоча б Зайця, який хотів утекти від власного життя й стати багатим… А інші мої робітники? Це ж справжні демони! Ти знаєш, які вони страшні? Як я їх боюся! Показати? — кулька роздулася так, що від очей залишилися тільки вузькі щілини. 

— Не треба мені нічого показувати! — закричав я, не знаючи, чого очікувати від неадекватної поведінки кульки. 

— Тоді йди вже! Не заважай розважатися! — сказав Злютанос і гучно гикнув.

Я поповз за мишкою до електронного пристрою, оточеного дротами й дрібною решіткою, крізь яку було видно внутрішню частину капсули керування. Вона нагадувала нутрощі курячого яйця: там стояли екрани та два глибоких крісла по обидва боки від вхідного люка. Учепившись руками в теплі дроти, ми припали мордочками до решітки й стежили за екранами.

— Добре, що ми пішли з вантажного боксу, — передав Заєць, вказавши лапкою на один з екранів. — Там тепер дуже холодно й зовсім немає чим дихати.

Широка ділянка борту у вантажному боксі була відкрита — туди заходили носії контейнерів. До боксу доставили контейнери із золотими злитками, запломбовані контейнери та запечатані ящики. З кабіни одного носія вийшов чоловік у скафандрі й пройшов до житлового модуля. Невдовзі судно рушило — було видно, як воно підійшло до групи астероїдів.

— Япамо, ти мав рацію, — передав Заєць. — Хтось із цих авантюристів виявився повною мерзотою й кинув своїх подільників. Зараз подивимося на нашого шахрая!

Чоловік зайшов у капсулу керування, зняв шолом і ліг у крісло. Наше судно піднялося й вилетіло з вантажного боксу. На екранах ішла трансляція космічного простору зі скупченням астероїдів, між якими маневрувало судно. Згодом з’явилася темна частина планети без атмосфери, а за нею показалася ще одна планета, яка ховалася в тіні першої. Визирнула крайка місцевого світила, яскраві промені якого освітлювали нерухомі брили. У довгих тінях цих астероїдів чітко проглядалися зорі. Це було моторошне й водночас захопливе видовище.

Коли гравітація стабілізувалася, чоловік вийшов із капсули й повернувся з Капітаном. Вони обидва вмостилися в кріслах.

— Прийшов до тями? Тоді слухай! Я капітан цього судна, Сомон, — прихрипів чоловік у скафандрі. — Тебе як звати? 

— Капітан, — відповів той. 

— Ти, мабуть, не збагнув: капітан — це я, — уточнив Сомон. — Усі звуть мене Капітаном, так співпало… — Це ще й на краще, — не дослухавши, погодився Сомон. — У тебе завантажили програму штурмана. Перевіримо отримані знання. Бери штурвал і зроби обліт астероїда. Будь обережним, щоб перший маневр не став останнім.

Капітан упевнено взявся за штурвал. Сомон про всяк випадок простягнув руки до другого. Судно здійснило плавний обліт величезного астероїда. Сомон прибрав руки від керування й витер піт з лоба.

— А тепер летимо на планету. На цій безжиттєвій планеті є база, яка обслуговує портал. Спробуємо зробити тобі документи. Що ти пам’ятаєш із того, що з тобою сталося?

 — Мене доставили на галявину в лісі й наказали скласти ящики… Потім прилетів майданчик із турбінами. На мене напали й зв’язали. 

— Усе правильно! Та місцевість була заражена вірусом. Люди, які на тебе напали, урятували твоє життя. Тебе поклали в лікувальну капсулу. Оціни витрачені на тебе ресурси! А тепер акуратно саджай наше судно на посадковий майданчик великого кола в цьому кратері. Я заплачу за перехід, а ти самостійно здійсниш перехід через портал. І ми повернемося у вашу планетну систему. Після виконання завдання я висаджу тебе там, де скажеш, і виплачу компенсацію…

Капітан упевнено повів судно, слухаючи Сомона, який щедро розбавляв факти вигідною для себе брехнею.

— Портальну базу в цьому кратері знайшли випадково, — почав розповідь Сомон. — У кратер упав супутник, зіткнувшись із астероїдом. Коли туди прибули техніки, то побачили штучні споруди. Вони зайшли всередину й зрозуміли, що це портальна станція. Генератор бази працював, а роботи-обслуговувачі тримали його в сплячому режимі. Звістка про станцію розлетілася, і сюди почали злітатися авантюристи з усіх куточків. Деякі сміливі хлопці взяли базу під свій контроль. Вони пройшли крізь портал на інші бази й тепер заробляють на цьому, пропускаючи таких, як я. Тепер у нас з’явилася можливість досліджувати інші світи. На супутнику планети, з якої тебе забрали, знайшли таку саму сплячу базу, з’єднану порталом із нашою.

Центральна частина кратера пульсувала яскравим світлом. Від неї розходилися концентричні кола.