Події на болоті.

ГЛАВА 10

Погода була чудова. Роса швидко зійшла, а пташки супроводжували нашу подорож веселим співом. Відпочивши за ніч, люди йшли бадьоро й швидко, встигаючи перекидатися анекдотами та цікавими історіями. Я летів попереду, оглядаючи довкілля, періодично повертався до Павла й коригував наш маршрут.

На шляху все частіше траплялися кущі з яскравішими ягодами, але куштувати незнайомі плоди ніхто не наважувався. Раптово горизонт затягнуло туманом, довкола потемніло, а небо вкрили важкі хмари. Загін зайшов у гай, де стовбури тонких дерев суцільно вкривав лишайник, а траву заступив густий мох. Птахи миттю замовкли. Настала гнітюча тиша, яку порушував лише тріскіт сухих гілочок під ногами. Почав накрапати дрібний дощ. Оцінивши ситуацію, люди вирішили вдягти скафандри й зробити привал.

Я високо злетів і зробив широке коло над гаєм. Повертаючись, я помітив, що одна з дівчат, відійшовши трохи вбік від групи, провалилася в болото! Вона гарячково вчепилася в мох на березі, але той вирвався з корінням. Дівчина скрикнула й вгрузла ще глибше. Зорієнтувавшись, я схопив невеличку гілку й сів просто перед її зблідлим обличчям.

— Головне — не панікуй! — порадив я, подаючи гілку. — Не роби різких рухів, не кричи, дихай рівно. Я покличу людей, вони допоможуть. Якщо зрозуміла — кліпни очима.

Отримавши ствердний сигнал, я миттю полетів до групи й сповістив про біду. Хлопці швидко зрубали два тонкі деревця й кинулися за мною. Підійти близько до трясовини було неможливо — ґрунт загрозливо прогинався. Я віддав мишу Павлу, ухопив одне деревце й потягнув його до дівчини. Вона мертвою хваткою вчепилася в стовбур. Хлопці простягнули друге деревце, а Злютанос зненацька вхопив їх обома зубами й стиснув так, що деревина гучно затріщала.

— Тягніть! — закричав я щосили.

Спільними зусиллями дівчину витягли на твердий ґрунт. Тремтячи, вона піднялась на ноги й підійшла до місця з’єднання стовбурів, де чітко виднілися глибокі відбитки зубів. На галас підтягнулася й решта групи з усім багажем.

— Поки мене витягали, я все дивилася на ці стовбури й не могла зрозуміти, як вони так міцно тримаються. А тут — глибокі сліди! Чиї це зуби? — безнастанно белькотала дівчина, досі перебуваючи в шоці. 

— Добре, Софіє, що ти сама запропонувала вдягти скафандри, — зауважив Павло. — Інакше довелося б тобі довго сушити одяг. — Це зуби мого друга Злютаноса, — відповів я, сідаючи хлопцю на плече. — Він допомагає мені в поході... хоча іноді, правду кажучи, більше заважає. — А можна подивитися на твого друга, Япамо? Тебе ж Япама звуть, правда? — спитала Софія. 

— Злюко, ти можеш проявитися? — подумки звернувся я до кульки. 

— Я соромлюся… — відповів Злютанос, міцніше вчепився у мої вуса й ніяково прикрив очі. 

— Пити алкоголь і бути щуром ти не соромишся, а проявитися боїшся? Нумо швидко покажися й стрибай на руки дівчині, яку щойно врятував!

Злюка миттю засвітився ніжним рожевим кольором і спритно вискочив мені на голову.

— Яка… Яка краса! — із захопленням вигукнула Софія й простягла до нього долоні.

Він сплигнув із моєї голови прямо їй на долоню, уважно подивився на дівчину й розплився в посмішці. Софія хотіла погладити кульку, але її пальці безперешкодно пройшли крізь прозору голову й наразилися на тверді зуби Злюки. Перелякавшись, дівчина різко висмикнула руку.

— У Злютаноса матеріальні лише очі та зуби — ті самі, якими він стискав дерева, — пояснив я.

Іншим дівчатам теж закортіло подружитися зі Злюкою.

— Пашо, — згадав я про важливе, — у це болото нас завів Лісовик. Я геть забув про господаря цього лісу й не попередив вас вчасно. Треба негайно покласти на якийсь пеньок подарунок. Що у вас є — хліб, печиво, цукерки? Покладіть частування й обережно вибирайтеся звідси.

Забравши Зайця, я облетів довкілля в пошуках безпечного виходу. Невдовзі ми вибралися на суху місцину. Хмари вмить розійшлися, знову стало тепло й защебетали пташки. Дівчата з захватом передавали Злюку з рук у руки. Він задоволено муркотів, мов ситий кіт, і міняв кольори, як гірлянда.

Ми пройшли крізь невеликий лісочок і вийшли на сонячну галявину з м'якою травою та прозорим струмком. Загін вирішив влаштувати привал. Злютанос зстрибнув із рук дівчини, причепився до мого вуса й знову перейшов у невидимий спектр.

— Пашо, — звернувся я до хлопця, — гори затягнуло туманом, тож я не зміг до ладу роздивитися далі маршрут. Я піднімуся вище й огляну місцевість, а ви поки не привертайте зайвої уваги. Ти пригостив господаря лісу? — Я так закрутився, що зовсім забув! — зізнався хлопець. — Зроби це негайно! Збери людей, поки Лісовик не завів нас у ще більші хащі.

Піднявшись над кронами дерев, я ледь не зіштовхнувся з розвідувальним ботом. Простеживши за його польотом, я побачив, що апарат сів на великому острові посеред болота, і подався туди.

Там група озброєних людей щось гарячково викопувала з ґрунту. На даху бота сидів прив’язаний до поручнів Ломель, а до його грудей був міцно примотаний Кракозябра. Поруч ходив вартовий, озираючись довкола й від нічого робити стріляючи по птахах.

Я заховався за стовбур дерева й обережно спостерігав. Злютанос, відчепившись від мене, заходився бігати болотом, час від часу проявляючись у повітрі. Він дико верещав, мов самець перед боєм. Переляканий охоронець гатив по кульці з плазмомета, але там, куди влучав промінь, лише знялася хмаринка пари. Після кожного пострілу Злютанос страхітливо реготав і з'являвся вже в іншому місці. З острова лунали збуджені вигуки — викопувачі діставали з землі золоті амфори та сяюче каміння. На палубу бота вийшов ще один чоловік, і між ними зав'язалася розмова.

Аж раптом пролунав потужний вибух, і мене з головою засипало торфом! Струснувши бруд і переконавшись, що з мишкою все гаразд, я полетів до Злюки, який негайно зайняв своє звичне місце на моєму вусі.

Піднявшись вище, я побачив людей, яких вибуховою хвилею скинуло з бота просто в мочарі. На місці вибуху утворилася глибока вирва, що повільно заповнювалася болотною рідиною, а верхню частину болота вкрив товстий шар торфу.