Дике виття потвори.

ГЛАВА 8

Я летів, повільно обертаючись навколо власної осі й старанно вдивляючись усіма нашими очима в горизонт вечірнього небосхилу.

— Там, за деревами! — раптом закричав Злютанос, показав лапкою вбік і, відпустивши вус, кулею полетів униз.

Я підставив спину під кульку, що за верещала від жаху, і той з розмаху вчепився у мою ліву, багатостраждальну щоку. За вершинами височенних ялин мені вдалося розгледіти корабель, який якраз заходив на посадку, і я понісся туди зі швидкістю, яку тільки зміг видавити з істоти Кракозябри. Попри нестерпний біль у щоці, я уважно роззирався довкола: слідів людської діяльності ніде не було видно — лише отари кумедних тваринок, що спокійно жували травичку. Їхні довгі тіні лягали на квітучі кущі та густі трави.

Летячи поміж кронами високих дерев, я помітив судно, яке вже стояло на лісовій галявині. Знизивши висоту, я розгледів поруч ще один корабель із повністю зруйнованим корпусом, захований під маскувальною сіткою. Я сів на гілку дерева поблизу, посадив поруч мишу й спробував струсити зі щоки Злютаноса. Але марно — це не вдалося зробити ні за допомогою обіцянок, ні лагідними словами, ні суворими погрозами.

Тим часом на галявині між двох кораблів вирувала робота. Поранений боєць сидів на стільчику зі зброєю в руках і пильно стежив за темною смугою лісу. Авантюристи тягли важкий металевий контейнер до зруйнованого судна. Другий боєць вийшов із корабля з маленьким ящиком у руках та сумкою через плече й міцно зачинив за собою люк. Він підійшов до пораненого товариша, розклав невеличкий столик із ящика, дістав із сумки пляшку, фужери та коробку цукерок і голосно гукнув авантюристів.

Раптово тишу розітнули сухі й різкі постріли! Бійців силою удару відкинуло вбік. Над галявиною стало темно від зграї наляканих птахів, що з криком знялися в небо. Від стовбура сусіднього дерева відокремилася постать у чудовому маскуванні під кору. Вона спокійно пройшла повз занімілих від жаху авантюристів до бійців, що лежали на землі, і зробила ще два контрольні постріли. Після цього постать підійшла до столу, відкоркувала пляшку й скинула з обличчя маску.

— Це ти?! — приголомшено закричав Жомбель. — Це ти підказав мені план всієї операції!

Позаду чоловіка в маскуванні пролунав ледве чутний шелест. Я встиг помітити якийсь швидкий рух у затінку. Що це було — розгледіти не вдалося. Чоловік різко обернувся й довго вдивлявся у густу тінь вечірнього лісу. Трохи заспокоївшись, він наставив зброю на авантюристів і хижо посміхнувся.

— Мій план майже здійснився, — з нотками гордості в голосі мовив він. — Залишилося зовсім трохи. Кажіть, де заховані скарби?

Знову тріснула гілка. Я побачив розмиту силуетну тінь, яка безшумно підійшла ближче до людей. Усі завмерли. Не почувши більше нічого підозрілого, чоловік нервово повторив запитання: — Де скарби?! — Нас змусили розкласти все у невеличкі пакети, а потім зачинили в каюті! — відповів Жомбель, гарячково вдивляючись у стовбур дерева. — А ти б довірив комусь місце, де сховав багатство? — спитав Кеп. — Не треба було їх вбивати... — Зараз і ви опинитеся поруч із ними, якщо негайно не розкажете, де вони! — закричав чоловік, уже не стримуючи люті.

Раптом зброя вислизнула з його рук, і він важко гепнувся на траву. Поруч із його тілом постало дивне марево, за яким викривлявся простір. Потім із марева виринула жіноча голова й схилилася над знерухомленим тілом. Вона отруйно посміхнулася переляканим авантюристам.

— Це ти продала мені інформацію про дії корпорації з продажу планети! — здивовано вигукнув Жомбель. — Як ти гадаєш, на які заощадження я купила це спорядження? — засміялася жінка. — Мені ж довелося стежити й за тими бійцями, що йшли за вами, і за цим ідіотом. А він, між іншим, вивів мене просто на секретну базу!

Жінка простягнула руку з марева й спокійно налила собі в келих рідини з пляшки.

— У вас є простий вибір: розповісти все, що приховали від цього невдахи, або лягти поруч із ним.

Жіноче марево схилилося нижче, підняло зброю з землі й зробило застережний постріл угору. Авантюристи заціпеніли, по їхніх блідих обличчях рясно стікав піт. Порив вітру приніс до нас гострий запах пороху й трохи охолодив мою палаючу щоку. Злютанос нарешті відчепився від мене, упав у траву й стрімголов помчав до столу.

— Політ судна від місця останньої зупинки до цієї бази зайняв зовсім трохи часу, — тремтячим голосом відповів Кеп. — Отже, скарби заховані десь у радіусі сотні кілометрів. — Ми допоможемо тобі у пошуках! — підхопив Жомбель. — У бортовому журналі зберігся весь пройдений маршрут, — промовила жінка. — Знаєте код, щоб відчинити люк?

У цей час Злютанос застрибнув на стіл, широко роззявив рота, охопив келих і стиснув його зубами. Коли він зрозумів, що язиком до рідини не дістає, то випустив келих. Той із дзенькотом ударився об інший. Злютанос злякався й підстрибнув, мов кіт, що наробив шкоди. Жіноча голова миттю розвернулася, пролунали гарячкові постріли, і пляшка розлетілася на друзки! Авантюристи попадали на траву, а жінку потужною віддачею відкинуло назад.

Під час падіння її маскування злетіло, і вона простяглася на траві у костюмі, суцільно вкритому дивною лускою, з центру кожної з яких стирчали гнучкі трубки. Жінка важко застогнала й перевернулася на живіт. Відкинувши зброю, вона повільно підвелася й, хитаючись, пішла до корабля. Вона простягнула руку до зовнішнього пульта... і її тіло вмить зникло в сліпучому спалаху вибуху!

Потужною вибуховою хвилею мене знесло з гілки й оглушило.

Коли я отямився, навколо панувала глибока ніч. Дочекавшись, поки повернеться слух, я підвівся й пішов шукати в траві мишу. Заєць сидів під деревом, затуливши вуха лапками, і до чогось прислухався.

— Зайцю, ти як? — спитав я, зупинившись перед його мордочкою. — Злюку не бачив? — Бачив... Уонде відсвічує його лисина, відбиваючи світло супутника. Він щось гарячково шукає у траві. Мабуть, розлитий алкоголь. — Ходімо, будемо його втішати, — передав я й дбайливо взяв мишу на руки.