Мальовнича "качка".

ГЛАВА 6

Ще на підльоті я побачив, як після вибухів розвідників огорнуло помаранчевими хмарами. Коли дим розвіявся, люди нерухомо лежали на камінні. Поруч приземлилася залізна пташка, з якої вийшов озброєний чоловік у скафандрі. Він буцнув ногою одного з хлопців, що лежав без тями, обійшов інших сплячих і заходився роздивлятися довкілля. Невдовзі до нього спустилися ще двоє чоловіків у скафандрах, і вони разом затягли людей до апарата.

Я знайшов сонну Кракозябру серед каміння, схопив його за вус і, підловивши момент, коли викрадачі відволіклися, прошмигнув у люк залізної пташки. Пролетівши через шлюзову камеру, я відшукав затишне місце між пластинами радіатора якогось електронного пристрою, поклав туди тушку Кракозябри, відпустив мишу й заховався сам. Людей доставили у вантажний бокс і просто скинули на підлогу. Я намагався проскочити слідом за викрадачами, але люк із брязкотом зачинився просто перед моїм носом. Світло згасло, і я повернувся до свого схову. Судно задрижало від вібрації, і ми відчули важке перевантаження.

— Усе нормально! — бадьоро сказала миша й одразу завалилася набік. — Гарно пошуткував! — відповів я. — Як гадаєш, нас захопили ті ж самі авантюристи, чи це вже представники корпорації? — Підніми мене до вентиляції, що над нами, — пропищав Заєць і вказав лапкою напрямок. — Я пролізу через решітку до капсули управління й послухаю, про що вони там теревенять. А тим часом Злюка поділиться енергією з Ломелем. Той прокинеться — може, щось розумне й запропонує...

Я з великими зусиллями підтягнув мишу до вентиляційного отвору й запхав її всередину. Злютанос уже щосили стрибав на голові в Ломеля. Коли Ломель нарешті розплющив очі, я вже стояв у нього на лобі й притискав палець до рота, показуючи, щоб той мовчав.

— Лежи, не підводься й заплющ очі! — тихо мовив я, ховаючись за його головою. — На моніторах можуть помітити, що ти прокинувся, прийти й приспати тебе кийком. Вас приспали газом і завантажили на судно. Здається, ми летимо у космічний простір. Є якісь думки чи пропозиції? — Судячи з маркування люків, це корабель-розвідник, — тихо відповів Ломель. — Він не належить до флоту нашої корпорації. — З ким ти розмовляв, коли ми летіли в рятувальній капсулі? — суворо спитав я. — Гадаю, ти пов'язаний з авантюристами. Ти причепився до нас, а потім погукав їх сюди, чи не так? — Я не можу відповісти на твоє запитання, — відвів очі Ломель. — Ну й чудово, я тобі теж «довіряю»! За першої ж нагоди здихаюся твоєї компанії, — відрізав я. — Я працюю... — стишеним голосом почав говорити Ломель, — на інспектора. Якщо про це хтось дізнається, мене більше ніколи не знайдуть. Корпорація витратила величезні ресурси на закупівлю техніки та зачистку цієї місцевості... — Тут є рятувальні капсули? — перебив я потік інформації, яку все одно не міг перевірити. — Ти вмієш керувати цим кораблем? — У цьому кораблі є дві рятувальні капсули — якраз поруч із капсулою управління. І так, я вмію керувати таким судном, якщо пульт керування не заблокований.

— А-а-а! — раптом почулися розпачливі крики з боку мого схову, і я хутко полетів до Кракозябри. — Навіщо ти заморозив мій вус?! Ти міг би взяти мене за жорсткі крила! — стогнав той, розтираючи долонями червону пухлину на вусі. — Ти проґавив напад! Вас усіх приспали й викрали. Я полетів за своїми людьми й тебе вирішив не залишати — прихопив із собою. Якщо хочеш, можеш вибиратися назовні, поки не пізно, — відповів я. — Я думав, ми з тобою швидко розлетимося в різні боки, — похнюпившись, сказав Рия. — А тепер бачу, що це ненадовго... Назви бодай своє ім'я. — Япама, — відповів я. — Япама... Не знаю такого Бога. Ти з якого виміру?

Я не встиг відповісти, бо до мене дійшли думки Зайця. Я витягнув мишу з вентиляційного отвору й приніс до Кракозябри.

— У капсулі керування четверо людей, — доподав Заєць. — Двоє з них нам уже знайомі. Кеп керує судном. Ще два бійці — вони поранені. Їх надіслала інша корпорація: вони стежили за нашими знайомими й знали всі їхні плани. По завершенні операції вони хотіли забрати здобич і «обрубати всі хвости». Але щось пішло не за планом, і тепер їм терміново потрібні робітники. Корабель прямує до малого супутника планети. Оце й усе, що вдалося дізнатися. — Ти просто народжений для розвідки! — похвалив я мишу. — Підсади мене ще раз, — попрохав Заєць, пишаючись собою. — Можливо, дізнаюся ще щось корисне. — Люди почали прокидатися, — сказав Кракозябра, обережно визирнувши з укриття. — Що робитимемо? — Треба залізти у вентиляцію. Звідти й спостерігатимемо за екіпажем. Спробуємо зламати або відчинити решітку.

Кракозябра полетів до вентиляції, а я підкликав до себе знайомого хлопця.

— Повернися до мене спиною й слухай, — сказав я. — Як тебе звати? — Павло, — відповів той. — Як ми тут опинилися?

Я коротко розповів йому історію їхньої появи на кораблі.

У цей час відчинився люк, і всередину зайшов озброєний чоловік. Він кинув на підлогу кілька шоломів.

— Одягайте скафандри! — прокричав він і оглянув розгублені обличчя людей. — Ви що, не розумієте мене?! Хтось взагалі розуміє, що я кажу?! — Я розумію, — сказав Ломель і зробив крок уперед. — Дуже добре. Поясни всім, що треба робити. Ви працюватимете! Усе зрозуміло? — Зрозуміло, — відповів Ломель. — Ви занесете контейнери в шлюзову камеру. Після цього, коли я скину скафандр, усі повинні зробити те ж саме й увійти до шлюзової камери. Атмосфера на планеті нормальна, дихати можна! — прогримів чоловік і вийшов, зачинивши за собою люк.

Ломель перевів погляд на мене. Я підлетів до нього й попросив показати, як надягати скафандри, а Павлу наказав уважно пильнувати за кожним рухом Ломеля. Поруч зі мною з радісним виразом на триокому обличчі заходився стрибати Злютанос.

— Я обожнюю невагомість! — кричав він. Незрозумілі гучні звуки періодично лунали в різних куточках боксу, лякаючи розвідників.

Я не став пояснювати Злютаносу, що невагомість давно минула, бо мене покликав Заєць, і я полетів до нього. Решітка на вентиляційному отворі була трохи зсунута, тож я залетів усередину. Рия шугнув за мною.