Намисто

 ГЛАВА 7

Я залетів у люк і побачив, як розвідники одягають скафандри й сідають у капсулу. Почулося лунке тупотіння: до нас заскочив Ломель і одразу зачинив вхідний люк.

— Я з вами, — мовив він, надягаючи шолом скафандра. — Я розбудив кількох людей і дав їм указівки, що робити.

Капсула за формою нагадувала гігантську краплю. Ми вмостилися в невеличкі крісла й пристебнулися ременями безпеки.

Ломель підключив до рукава скафандра якийсь шнур, і ми миттєво відчули перевантаження від прискорення. Над столом спалахнула голограма навколишнього простору. Планета була дивовижно красивою! Внизу простягалися смарагдові континенти та безкраї сині моря з безліччю розсипаних островів. У небі над планетою сяяли два яскраві супутники. Корабля, з якого ми щойно втекли, видно вже не було. Прискорення припинилося, і настала невагомість.

— Організація замітає сліди місцевої цивілізації, аби видати планету за безлюдну й продати її. Зайцю, як гадаєш, вони діють законними методами? — спитав я. — Скоріш за все, це підставна тимчасова злочинна структура. Співробітників набрали за оголошеннями й використовують «утемну». Мене свого часу так само використали: керівництво просто зникло, а ми залишилися без грошей. Найімовірніше, раптовий приліт поліцейської місії зламав їм плани, тож вони й перейшли до радикальних дій... — підтвердив Заєць мої здогади.

У тиші кабіни я почув чийсь шепіт. Злетівши над голограмою, помітив Ломеля, який з кимось розмовляв по зв'язку. Я підлетів ближче й загрозливо показав йому кулак. Той лишень посміхнувся й висмикнув шнур із рукава. Голограма згасла. Тієї ж миті капсулу хитнуло, а температура всередині почала стрімко зростати. Легка вібрація переросла в сильне трусіння, а шум за бортом посилився до реву ураганного вітру. Я повернувся до крісла, знайшов там глибоку кишеню й заліз усередину, міцніше притиснувши до себе мишу. Пролунав потужний удар. Від струсів я прорвав тканину й провалився за підкладку.

Після кількох жорстких поштовхів капсула нарешті завмерла. Я чув, як люди виходять назовні, але сам ніяк не міг знайти вихід і безпорадно борсався під тканиною.

— Зайцю, я заблукав! Допоможи! — поскаржився я.

Миша попоплескувала лапками по тканині, прогризла отвір і висунула мордочку. Роздивившись довкола, Заєць розширив дірку. Я вивалився просто на сидіння, а зверху на мене плюхнулася миша. Підхопивши її, я вилетів із капсули й сів на аварійний ліхтар.

ЧАСТИНА 6ГЛАВА 1

Рятувальна капсула лежала на піщаній річковій косі, глибоко занурившись у ґрунт. Неглибоку річку оточували похилі скелі, густо оповиті виноградною лозою. Розвідники зі знятими шоломами стояли на березі, оточені лицарями в блискучих обладунках із яскравим пташиним пір’ям. Воїни направили на полонених мечі та важкі молоти на довгих руків'ях. Сонячні промені, відбиваючись від полірованої сталі, на мить засліпили мене.

У центрі воїни тримали великий щит, на якому велично стояв лицар у золотих обладунках. Він щось голосно доводив Ломелю. Самі лицарі виявилися зовсім малого зросту. Я перелетів і сів Ломелю на плече. Той обережно взяв мене й опустив до рівня обличчя золотого лицаря. Побачивши мене, той миттєво замовк. Обличчя в нього було кругле, прикрашене чепурними тоненькими вусиками.

— Чого вони хочуть? — запитав я. — Я не розумію їхньої мови, — тихо мовив Ломель. — Але, здається, тут планувалася битва. Позаду нас, за річкою, стоїть ще одне військо. Воно відрізняється й обладунками, і чисельністю.

Лицар вказав на мене вістрям меча й урочисто вигукнув: — Зробіть свій вибір! За кого ви битиметеся: за нас, жителів долини Чудей, чи за жителів низини Дучей? — Вітаю тебе, сміливий воїне! — звернувся я до нього. — Я та мої друзі — не воїни, ми дослідники. Чи є можливість вирішити ваші непорозуміння мирним шляхом, за допомогою переговорів?

Лицар розвернувся, щось віддав криком своєму війську, знову повернувся й уважно глянув на мене. На щит поруч із ним посадили старого, чий одяг дуже нагадував убрання шамана. На шиї діда висіли три нитки намиста з коштовного каміння. Він пильно роздивився мене, щось прошепотів лицарю й спустився на землю.

— Несіть мене на поле битви! — закричав лицар, простягнувши меч уперед.

Щит понесли до річки, а воїни рушили за ним. З протилежного берега долунали поодинокі войовничі вигуки. Відповідні крики з нашого боку швидко переросли в запеклу лайку, а згодом — у спільне виття.

Тим часом Шаман підійшов до Ломеля. Чоловік присів, і ми зі старим опинилися на одному рівні.

— Ти Шаман? — спитав я.

Старий простягнув суху руку й торкнувся мене пальцем.

— Так, — відповів він. — Ходімо до вогнища. Я мушу подивитися на тебе крізь полум’я. — Іди за дідуганом, — сказав я Ломелю.

Ломель підійшов до капсули, натиснув кілька клавіш, зачинив люк і попрямував за Шаманом. Розвідники пішли слідом, а я гарячково міркував, як нам якнайшвидше виплутатися з цієї халепи...

— Зайцю, Злютанос уже протверезів? Він здатен працювати? — подумки спитав я. — Якщо треба, я його розбуджу. Що потрібно робити? — Для нього є термінове завдання. Піднімай його!

Миша вчепилася лапками в «намисто» зі Злютаноса, що висіло в мене на шиї, зняла його й потрусила, наче килимок від пилу. Злютанос миттю знову надувся в кульку.

— Де я? Що я? Чому я? Га? — засипав питаннями спантеличений Злютанос. — Злютаносе! Бачу, ти чудово відпочив і прагнеш до діла! — заявив я. — Тобі треба забрати агресивну енергію у воїнів обох армій. Якщо не впораєшся з усіма, то хоча б у вождів та їхнього оточення. Виконуй!

Кулька зіскочила з мишачих лапок і жваво покотилася геть.

Ми підійшли до вогнища, де дітлахи смажили насаджену на гілочки рибу. Шаман махнув рукою, і діти миттю заховалися за великим каменем, розмальованим сценами полювання. Старий сів біля вогню й показав Ломелю на місце навпроти. той, наслідуючи Шамана, склав ноги під себе й сів. Розвідники вмостилися позаду. Шаман довго мовчки роздивлявся мою тушку крізь язики полум'я, а потім підкликав до себе. Залишивши мишу, я перейшов і сів йому на коліно.