Вередливий рятівник

ЧАСТИНА 5

ГЛАВА 1

Вивалившись із порталу, я радісно видихнув, але одразу відчув удар у спину й устиг помітити, як поряд упав уламок кістки — той самий, що був у вождя. Від удару мене розвернуло, і я побачив полковника, який біг до нас. Від екрана порталу залишилася невеличка пульсуюча точка. Я зрадів, і в той же мить мене накрив біль. Моллі обгорнула мою поранену тушку серветкою, підняла та притисла до грудей. Біль минув, мені стало так добре, що я заплющив очі й провалився в темряву.

У мене з’явилися невідомі відчуття. Тіло збільшилося, замість лапок з’явилася пара рук із п’ятьма пальцями. Я зрадів, заплющив очі й уявив, як перетворююся на вродливого юнака! Перетворення тривало: я відчув, що в мене з’явилася пара ніг, а потім — ще одна пара рук… Коли з голови почали вилазити вуса, схожі на сомові, Моллі поклала мене на стільчик. Здерши із себе серветку, я сів, роздивився себе й нічого не зрозумів. Озирнувшись довкола, побачив, як діва Гамаюн намагається спіймати маленьких розбишак-Уліт і складає їх у кошик. Зібравши всю малечу, Гамаюн схилилася над кошиком, щось прошепотіла й подивилася на мене.

— Кракозябра, — мовила вона й посміхнулася. — І довго мій чоловік буде таким? — запитала засмучена Моллі. — Злютанос набрався негативної енергії у монстрів зі зрадниками й поділився цим із твоїм чоловіком. Поки кепська енергія не вийде, Япама залишатиметься в тілі Кракозябри з найгіршим характером. Хоча… ні. Ти тільки поглянь, яке добре обличчя в цієї милої істоти! Які виразні оченята! Як хочеться взяти його на руки й притиснути до дівочих грудей… — ніжним голосом відповіла діва Гамаюн і потріпала пальцями мою щоку.

Моя рука потягнулася й хотіла вщипнути прекрасну фігуру діви нижче спини… Але Гамаюн вчасно відступила.

— Як довго це триватиме? — запитала Моллі незадоволеним голосом. — Основну частину завдання він виконав. До того ж врятував колонію Уліт. Сподіваюся, йому та його помічникам це зарахується…

Я простягнув рученята до Моллі, але вона вдала, ніби не помітила мого жесту. До мене на стілець залізли Заєць та Злютанос. Підійшов полковник і погладив мене по голівці, як домашню тваринку.

— Дякую, Петровичу, — сказав я приємним баритоном. — Тепер я Кракозябра, і кожна тваринка подає лапку для привітання…

Мені дуже закортіло зробити щось капосне, і я вкусив Петровича за палець. Полковник подивився на Гамаюн із німим питанням в очах.

— Так, Кракозябра небезпечний, — відповіла діва. — Тепер ти помреш! — Вона посміхнулася. — Помреш, але не зараз, років через… Япама заряджений негативною енергією, але й ти не святий. — Що мені робити? — спантеличено спитав полковник. — Петровичу, — суворим голосом відповіла діва, — згортай свою розвідувальну діяльність. У тих місцях, де розвідники закріпилися, можете підтримувати й розвивати колонії. Там, де вони загубилися, організуй пошуки за допомогою рятувальників «Родзинки». Якщо потрібна підтримка — звертайся, я та пташка Стратим допоможемо. Кисялюрики попросили мене особисто передати тобі цю інформацію. — У нас залишилося два десятки нерозвіданих порталів. Нам треба про них забути? — спитав полковник, засмутившись. — Забудь. На деякий час. Зараз там грають такі сили, що якщо вони до нас прийдуть, доведеться знищити портальну станцію. Далі розвідку проводитимемо за допомогою гризунів. Душі твоїх розвідників вселяємо в тіла гризунів. Навчай їх виживати в складних умовах та аналітики. — Зрозумів! — чітко відповів полковник і взяв мене на руки. — Не чіпай! Це моє! — нервово проговорила Моллі й вихопила мене з рук полковника. — Дорогенька! — прошепотів я грайливим голосом. — У мене зараз стільки енергії! Чи не знаєш часом, де ми зможемо її застосувати? — Петровичу, Япама наполягає. Ні! Він вимагає! Так йому корить вирушити на розшуки групи розвідників, що загубилася! — сказала Моллі й легенько дала мені штовхана. — Треба забрати накопичувач інформації в сусідньому порталі, — радісно відповів полковник і показав на телефоні потрібну точку. — Ось портал, а ось камінь. На камені буде синій лишайник. Натиснеш на нього — вийде іржава голка з ниткою. Забереш її. Але перед цим роздивися все довкола. Усе зрозуміло? — А що мені за це буде? Ні! Я вже передумав тобі допомагати! Мені це набридло! Ось! А ще я хочу смажених пиріжків! А ще я хочу… — Япамо, не вередуй! — суворим голосом мовила Гамаюн і взяла на руки Злютаноса. — З твоєю енергією краще бути подалі від дому.

Діва відійшла, щось прошепотіла Злютаносу й відпустила його.

— Я чекатиму на тебе, мій милий! — повеселішавши, прошепотіла Моллі, поцілувала мене в лоб і передала Петровичу. — І не бешкетуй там без мене.

Гамаюн взяла під руку Моллі, забрала кошик з Улітами, і вони пішли вздовж портальної стіни. Поки ми з полковником проводжали їх млосними поглядами, Заєць заліз на плече, а кулька — на голову Петровича. Я спробував перекинути душу в тіло полковника, але так і залишився в тілі Кракозябри. Спроба стати невидимим теж провалилася — я лише почервонів, як варений рак. Я дійшов висновку, що мої здібності так і не повернулися, окрім того, що я міг розмовляти.

Ми підійшли до порталу.

— Слідів розвиненої цивілізації на дослідженій ділянці не знайшли. Вихід із порталу розташований горизонтально в передній частині стелі печери. Три місцеві доби група проходила адаптацію, вони жили поряд із портальною печерою. Передали зразки води й ґрунту та рушили вздовж берега річки. Сповіщення на накопичувач надходили регулярно до певного часу. Мабуть, вони пройшли десь кілометрів сто. Пошукай розвідників, якщо не знайдеш — забери накопичувач, — дав інструкції полковник.

Я мовчав і виношував план зробити щось таке, що не сподобається полковнику. Як тільки зібрався витягнути телефон із його кишені, мене вкусили за вуса й закинули в екран порталу.

ГЛАВА 2

Вилетівши з порталу поряд із виходом з печери, я звалився на камінь. На мене впала тушка Зайця, а поряд ляпнувся Злютанос.