Гладіатори з мушлями

ГЛАВА 3

Ми надійно сховали свої мишачі тіла між колючих гілок поруч із Злютанусом і, висунувши мордочки назовні, заходилися спостерігати. Прямо навпроти мого людського тіла стояли дві дивовижні істоти з мушлями равликів на головах і про щось розмовляли. У однієї з них було жіноче обличчя, а в другої — густа борода та вуса. Окрім людських облич, вони мали й руки, причому однією з них кожна істота тримала палицю, яка виходила прямо з раковини на голові. Закінчивши перемовини, пара повільно рушила геть. Пересувалися вони за допомогою безлічі маленьких круглих кінцівок. Я уважно слухав їхню розмову й одразу передавав зміст Зайцю:— Ці істоти називають себе Улітами. Їхній Оракул пророкував, що на царство нападе вороже плем’я диких Улітів. Аби відбити напад, вони зібрали дві армії. Проте, готуючи воїнів, влаштували запеклі бої між собою. Внаслідок цих тренувальних битв загинуло стільки бійців, що залишилася заледве третина особового складу! Тепер Уліти чекають від мене, як від людини, мудрої поради: як зробити так, щоб воїни тренувалися, але при цьому не гинули?— Дуже просте рішення! — миттєво відгукнувся Заєць.— Хто тут? Чого ви шепочетеся? — запитав я-юнак, обережно наблизившись до нашого куща.— Ти що, мене не впізнав? — запитав я його подумки.— Я неймовірно радий, що друга частина моєї душі нарешті прийшла на допомогу! — щиро зрадів юнак.— Я прибув не один, а з помічниками. Оцю світну кульку звати Злютанос, а мишу ми прозвали Зайцем. Також із нами прилетіли два птахи, які вміють розмовляти.— Дякую, що погодилися допомогти. Ми опинилися в скрутному становищі й геть не знаємо, як звідси вибратися. Незабаром із води вийде те саме чудовисько, яке впіймало нас після падіння в озеро й притягло сюди. Воно забере мене на гладіаторський бій. Уся охорона спостерігатиме за цим двоєбоєм, і саме в цей час наші люди могли б спробувати втекти. Але нам конче потрібне спорядження. 

— Відправимо птахів, і вони обов’язково попередять Моллі. Неси нас до виходу з гроту, — відповів я і спритно заліз на голову хлопця.— Потрібно передати, що тутешні скелі складаються не з каменю, а з якогось живого матеріалу. Ми намагалися залізти нагору за допомогою довгих колючок. Піднялися дуже високо, але нам просто не вистачило сил.Доки нас несли до води, я швидко передавав своїм помічникам усю інформацію. Ми підійшли до самого берега, як раптом юнак підсковзнувся, упав і боляче подряпав лоба гострою колючкою.— Ось дідько!.. — вилаявся він і міцно затиснув рану долонею. — Кров потрапила у воду. Чудовисько обов’язково відчує її запах і припливе. Швидше гукай птахів!Тієї ж миті з води на довгих тонких перископах виринули чотири ока. Слідом за ними з глибини вискочило потужне щупальце. Воно миттєво згребло тіло юнака, а ми зі Злютаносом з розгону звалилися з його голови. Мокра туша вибралася на берег і поволокла хлопця вглиб гроту. Я кинувся навздогін, раз у раз застрибуючи на спину монстра. Мої мишачі лапи ковзали по слизькій шкірі, я падав на землю і знову стрибав уперед. Після чергової невдалої спроби я безсило впав на мокру доріжку і вже не мав сил навіть піднятися.До мене підскочив Заєць і поспіхом передав важливу думку: Злютанос може поділитися своєю енергією з людьми, і тоді вони легко подолають будь-яку перешкоду! А ще він розповів, як саме вирішити проблему Улітів.Я зібрав останні сили, наздогнав потвору, видерся на її голову й заходився нещадно гризти м’ясисті перископи. З покусаного відростка бризнула темна кров, і він злякано втягнувся всередину. Я по черзі покусав усі перископи, і засліплене чудовисько нарешті зупинилося. Те, що ми спочатку прийняли за щупальце, насправді виявилося довжелезним язиком! Заєць миттєво вчепився в цей язик і почав люто рвати його зубами. Хватка монстра ослабла, язик зморщився, і моє людське тіло випало з його пащі. Хлопець підхопив нас обох лапками і чимдуж кинувся тікати.— Мої помічники знайшли спосіб вибратися звідси! — на ходу передав я юнакові. — Злютанос поділиться з людьми чистою енергією, вони використають довгі колючки як зачепи і швидко піднімуться нагору по живій скелі.

Ми прибігли до групи й одразу почали діяти. Першою Злютанос поділився енергією з молодою дівчиною, і вона неймовірно швидко видерлася нагору. Це неабияк підняло бойовий дух бранців, тож уся група один за одним рушила слідом.Останнім підійшла черга мого людського тіла. Я разом зі своїми помічниками заскочив хлопцеві на плечі, міцно вчепився зубами за одяг, і юнак стрімко почав дряпатися вгору. Коли хлопчина вже майже дістався самого верху, сильні руки розвідників міцно вхопили його за куртку. Проте тіло несподівано почало сповзати, і різким потужним ривком його потягло назад у безодню, залишивши верхній одяг у руках рятувальників.Ми дивом втрималися на куртці, а самого юнака з шаленою швидкістю потягла вниз якась невідома потвора. З панцира гігантського равлика виходили довгі членисті лапи й величезна кількість гнучких перископів з очима. Ця істота блискавично пересувалася по вертикальній скелі й умить затягла хлопчину в один із верхніх гротів.— Япамо, ми передали твоє прохання! — почув я раптом думки пташки, яка щойно вилетіла з густого туману. — Моллі сказала, що мотузки та спорядження вже доставляють. Але вона попередила, що портальний екран почав стрімко зменшуватися!Гучними пронизливими криками пташки негайно зібрали навколо себе всю врятовану групу розвідників і владно звернулися до них:— Япама наказав, щоб ви якнайшвидше бігли до табору, згортали обладнання й негайно переходили на той бік порталу! Моя подруга покаже вам найкоротшу дорогу. Бігом за нею!

Я заліз на шию пташки. Вона каменем упала вниз, спланувала біля самої поверхні води й безшумно влетіла в грот. Проте юнака там уже не було. Минули грот, і птах залетів у тунель, що стрімко тягнувся донизу. В його стінах зяяли аркові проходи, у яких я з подивом помітив рівні рядочки дозрілої лісової суниці. Пролетівши весь тунель, пташка вирвалася на відкритий простір і, заклавши крутий віраж, м’яко сіла на голову кам'яної статуї.Звалившись із шиї пташки на тверду поверхню, я довго чекав, поки мине сильне запаморочення після чергових неймовірних викрутасів мого «літального апарата». Не дочекавшись полегшення, я все ж звівся на лапки й, невпевнено пересуваючись, вибрався на світлу ділянку, аби розгледіти все довкола.Статуя, на якій ми опинилися, була найвищою з-поміж усіх, що височіли над трибунами. Внизу, на величезній арені, саме точився запеклий бій між двома равликами гігантських розмірів. Вони люто качалися по землі, зчепившись міцними лапами, під гучні шалені крики глядачів. Найдивнішим було те, що глядачами виявилися такі самі равлики! Цей незвичайний натовп ущент заповнив усі глядацькі місця та проходи між ними. А висока куполоподібна стеля була суцільно обліплена маленькими звичайними равликами, які своїм природним сяйвом яскраво освітлювали місце гладіаторського бою.Оглянувши цей підземний стадіон, я повернувся до своєї вірної супутниці.— Дякую тобі за допомогу, — щиро подякував я пташці. — Портал уже звужується й може от-от зачинитися назовсім. Відлітай негайно. Маю надію, що ти встигнеш проскочити до повного закриття екрана.