Чотириоке чудовисько та знахідка у гроті

ГЛАВА 2

Моллі невпевнено зайшла до порталу, тягнучи за собою важкий наплічник. За нею залетіли птахи й зайшли рятувальники. Вилетівши з порталу, пернаті розвідниці одразу рушили на обстеження території. У наметі відчинився прозорий люк, звідти вийшов зв’язківець і запросив прибулих зайти всередину.
— Залиште речі тут, — сказав він і показав рукою на три двері. — Це ваші кімнати. Ми врахували попередні помилки й вирішили оновити маячки. Шпильки закріпіть на одязі, а от голку треба ввести під шкіру на руці чи нозі. Після цього можна виходити. Зброю тримайте напоготові, але рекомендую без потреби не стріляти, а використовувати гранати-лякалки. Допоможете мені віднести дрони до річки?
— Запустимо поки що один, із мишами, — відповіла Моллі й показала клітку.
— Прийнято, — відповів розвідник і вийшов назовні.
Поки група встановлювала маячки, я роздивлявся намет. Усі двері та меблі тут були нашвидкуруч зібрані зі звичайних ящиків. З одного боку намету рядами вишикувалися екрани моніторів. Невдовзі Моллі винесла мене на свіже повітря, піднесла до портального каменя й заходилася прискіпливо розглядати написи навколо вібруючого екрана. Злютаноса, який преспокійно сидів на камені поруч, вона, звісно ж, не бачила.
— Важко налагоджувати стосунки після такої тривалої розлуки, — подумки підсумував я наше затяжне мовчання.
— Чому не запитуєш, як пройшло наше весілля і які подарунки нам дарували? — тихо запитала Моллі.
— Знайду своє тіло, повернемося, і тоді про все дізнаюся. Зараз мене більше цікавить, чи є тут портальний охоронець. І де взагалі Космик? Він би нам дуже допоміг…
— Космик зараз страшенно зайнятий, так сказала Ляля… Робить усе, щоб його нікуди не відпускати.
— Ми готові допомогти шукати твоє людське тіло, — промовила пташка, коли вони з подругою повернулися з розвідки й сіли на портальний камінь.
— Ми влетіли в зону туману, — доповіла друга пташка. — Там виразно чути, як шумить вода. Якщо потрібно, ми заглибимося в туман і все ретельно перевіримо.
— Можемо взяти з собою Япаму, — запропонувала перша. — Тільки йому доведеться дуже міцно триматися за мою лапку.
— Зараз ми запустимо приманку — водяний дрон із гризунами на борту. Як тільки апарат зайде в туман, заберете Япаму й вилітайте слідом. Будете стежити за дроном згори. Можливо, там попереду водоспад, а можливо — портальний охоронець, — скомандувала Моллі. — Цікаво, який він із себе, цей страж, якщо вже два десятки досвідчених розвідників після зустрічі з ним не виходять на зв’язок…
— Пташки, ви мене чуєте? — звернувся я до них подумки.
— Нас сам Кара вчив! Ми були найздібнішими в усій групі, — гордо відповіла одна з них.
— Через це Рада нас навіть трохи приревнувала…
— Те, що ви здібні, — це чудово. А Злютаноса ви бачите? — запитав я. — Оту світну кульку?
— Тебе, Мишо без хвоста, ми бачимо чудово. А от кульку — ні, не бачимо.
— Що ж, тоді готуйтеся. Вилітаємо!
— Люба моя, відчини клітку, щоб гризуни мали змогу врятуватися в разі чого, — попросив я Моллі подумки. — Зайчику, ти як? — запитав я вже іншу мишу й видерся на прути. — Місцеві тебе не скривдили? Вилазь.
— Вони ще не прийшли до тями. Сидять собі купою, — відповів Заєць у тілі мишки й обережно вибрався назовні.
— Готовий вирушити в розважальну подорож на кораблі з новими друзями? — запитав я.
— Я ж обіцяв усе відпрацювати. Корабель то корабель, — погодився Заєць. — Тільки от я вашої мови зовсім не розумію…
— Мене і Злютаноса ти розумієш, і цього досить. Ми летітимемо на пташках слідом за кораблем. Якщо щось піде не так — кричи, ми тебе витягнемо. Коли виконаємо завдання, покладемо тебе в лікувальну капсулу й завантажимо мову прямо в мозок. Головне — запам’ятай розташування табору відносно річки. Якщо загубишся, біжи вздовж берега. Якщо табору на місці не опиниться — просто проходь крізь портал.
— А мені дадуть якусь зброю?
— Твоя головна зброя — це пам’ять та швидкість. Запам’ятовуй усе до найдрібніших подробиць, а в разі небезпеки — одразу тікай. Клітка відчинена, тож намагайся врятуватися за будь-яких умов, — побажав я Миші-Зайцю.
Я зістрибнув на камінь, а Моллі підхопила коробку й понесла гризунів до річки.
— Готовий до повітряної подорожі на пташці? — запитав я Злютаноса.
— Щось мені аж моторошно, — чесно зізнався той і присів поруч на камінчик.
— А чого ти боїшся більше: звалитися з птаха чи загубитися тут назавжди? 

— Боюся, що ти не виконаєш своє завдання, а з мене так і не знімуться борги.
— А що ти взагалі вмієш робити? У тебе є якась зброя? Чи, може, ти вмієш проходити крізь стіни? — запитав я.
— Я вмію забирати енергію, а потім ділитися нею з робітниками. Якщо ти зможеш використати це як зброю — я згоден.
— Тоді шукай спосіб, як міцніше закріпитися на пташці, — відповів я. — Дрон уже запустили, хлопці якраз повертаються до намету. Здібні, — звернувся я до наших пернатих супутниць, — якщо ви готові, летимо вздовж річки!
— Я готова.
— І я готова. Якщо летітимемо швидко — тримайтеся за лапи, а якщо повільно — сідайте на шию.
— Куди нам поспішати? Пригоди тільки починаються! — відповів я і спритно поповз пташці на шию.
Міцно зачепившись лапками за її шию, я про всяк випадок ще й стиснув зубами пучок м'якого пір’ячка. Злютанос заліз на другу пташку, перелякано поглянув на мене й теж щосили вчепився зубами в її пір'я. За моєю командою птахи стрімко злетіли вгору, швидко набираючи швидкість.
— Треба було встановити маячки й на птахах, — почув я голос Кнасси з намету, коли ми пролітали над розвідниками та Моллі.
З висоти польоту мені вдалося розгледіти засніжену гору, яка своєю формою дуже нагадувала велетенського равлика. Намет розвідників стояв на прямокутній ділянці суші, і весь простір навколо гори складався з таких самих клаптиків землі, рясно вкритих квітами та соковитою травою. Між цими ділянками вигадливими зигзагами протікали річки.
Наш дрон із мишами на борту вже саме входив у зону туману. Птахи знизили висоту й летіли ближче до води. На берегах річки, окрім трави, де-не-де зустрічалися кущі з темним глянцевим листям. Маленькі пташки, що сиділи на гілках, проводжали нас поворотом голови та веселим співом, а потім зривалися з місць і летіли слідом за нами.
Невдовзі наші птахи наздогнали дрон. Я подумки передав слова підтримки Зайцю, і той у відповідь бадьоро помахав мені лапкою. На цій ділянці річка помітно звузилася, течія прискорилася і повністю заглушила шум мотора нашого плавзасобу. Простір над водою вмить затягнуло густим білим туманом, навколо стемніло, і ми врешті втратили дрон із виду. Проте, пролетівши крізь цю щільну пелену, ми раптово вилетіли на відкритий простір, де яскраво світило місцеве сонце.
Місце, де ми опинилися, з усіх боків оточували велетенські стрімкі скелі. З їхніх вершин зривалися потужні потоки води й із гуркотом падали в глибоке озеро. Птахи, не змовляючись, раптом склали крила й каменем понеслися вниз. Мої лапки відірвалися від основи, і шалений потік повітря став теліпати мою тушку з боку в бік. Якби мої зуби не були такими старими й стертими, я б точно перекусив те пір’я, за яке досі відчайдушно тримався! На щастя, стрімке падіння плавно перейшло у планерування. Мене знову притиснуло до пташиної шиї, і я щосили вчепився в неї всіма чотирма лапками.
Птахи м'яко сіли на воду, і спокійна течія швидко понесла їх до берега. Щойно вони вийшли на сушу, я розчепив зуби, відпустив лапки й безсило звалився на траву. Я лежав на березі з пір’їною в роті й просто чекав, поки серце нарешті перестане так шалено калатати в грудях.
— Можеш не дякувати. Усім подобається вільне падіння, — безапеляційно заявила пташка, з гордістю споглядаючи мою перелякану тушку.
— Розбуркали старого! Молодці! — відповів я. — Аж дух захоплює від такого атракціону.
— Досить уже валятися. Піднімайся! Поряд лежать розбиті човни, саме тому ми сюди й прилетіли.
— Швидше шукайте наш дрон із гризунами. Їх треба негайно врятувати, — передав я думку.
— Япамо! Подивись, що я знайшов! — гукнув Злютанос.
Птахи злетіли, а я швидко поповз на крик Злютаноса. Кулька стояла на березі, де повсюди були розкидані різнокольорові уламки розбитих моторних човнів.
— Що робитимемо далі? — запитав Злютанос.
— Пошукаємо, може, нам залишили якусь підказку, — відповів я і почав видиратися на вищу ділянку берега. — Ні, підказок не видно. Підемо вздовж берега, шукатимемо сліди, які могли залишити люди.
У цей момент до берега припливла наша пташка. Вона вибралася на сушу й жваво підстрибнула. З її пір'я на траву впала мокра миша, що важко й часто дихала.
— Якесь водяне чудовисько з чотирма очима, що визирали з води, зібрало всіх гризунів своїм щупальцем та потягло до берега. Я повільно спустилася на воду неподалік від нього. Ця миша встигла вистрибнути, підпливла до мене й залізла мені прямо на шию, — розповіла пташка.
— Молодець! Все правильно зробила, — похвалив я рятівницю. — Тепер лети назад і простеж, куди саме це чудисько доправить решту гризунів.
— Падати з водоспаду вже стає нормою, — передав мені думку Заєць. — На цей раз принаймні не з’їли, і то добре.
Птах злетів у повітря, а мокра миша взялася ретельно вичісувати свою шкурку. Злютанос тим часом заскочив на сусідній кущ і почав пильно оглядати місцевість.
— Вода, що витікає з озера, повністю оточує прямокутний острів, на якому ми зараз перебуваємо! — закричав зверху Злютанос. — Вода двома потужними потоками впадає у величезну водоверть. Якщо людей не затягнуло в цей вир, вони обов’язково мають бути десь тут на березі. Може, мені голосно закричати?
— А якщо ти своїм криком розбудиш портального охоронця? Я це вже проходив, — заперечив Заєць. — Тут думати треба…
— То думай, Зайцю! Ти ж у нас розумний. Це саме ти відшукав у запасниках накопичувач енергії. І це ти запропонував старій використати його для перенесення її душі в тіло дитини, щоб утекти з саду, — розлючено випалив Злютанос.
— Скелі тут надто стрімкі, без спеціального спорядження людям звідси не вибратися. Треба передати в табір, щоб доставили мотузки та альпіністське приладдя, — додав Заєць.
— Летять! — раптом закричав Злютанос.
— Ми знайшли людей! — кричала пташка, що стрімко спускалася до нас. — Водяне чудовисько пропливло під кущами, наблизилося до гроту й просто викинуло гризунів на берег!
— Люди всі цілі й неушкоджені, — радісно повідомила друга пташка. — Застрибуйте, ми перенесемо вас туди.
— Здібні, одразу до людей нас не несіть. Висадіть десь неподалік, — давав я настанови, вибираючись на спину пташці. — Самі сховайтеся в кущах подалі від води й спостерігайте звідти. Якщо помітите небезпеку — негайно повідомте.
Висадивши нас на берег, птахи миттєво зникли в хащах. Злютанос швиденько збігав до гроту, повернувся й доповів:
— Люди лежать і розмовляють, а один стоїть і роздивляється невідомих істот. Я його впізнав! Він був на тих весільних світлинах із Моллі.
— Чоловік на світлинах — це я в людській подобі, — пояснив я. — Біжи й знайди місце, де я зможу надійно сховатися й усе вислухати.