Хвіст, Зайчик та блукаючий портал

ЧАСТИНА 4
ГЛАВА 1

Вилетівши з порталу, я котився металевою підлогою, аж поки не зупинився. Слідом за мною котився Злютанос.
— Де це ми? — запитав Злютанос, підводячись на свої коротенькі ніжки.
— Ми на портальній станції, — відповів я, оглядаючи простір довкола.
Навкруги панував ясний день. Неподалік від нас, просто на ящиках, сиділи розвідники. За Чистилищем стояв готовий до вильоту розвідувальний бот, а над скелями бухти велично висів Літальний сад. Я чимдуж добіг до початку Червоної доріжки й різко зупинився. До мене підійшов Злютанос і втупився в мене трьома очима, навіть не кліпаючи.
— Злютаносе, якщо в тебе за душею багато гріхів, то краще негайно повертайся додому, — серйозно попередив я його.
— Я прибув сюди саме для того, щоб відробити всі свої гріхи та помилки, — рішуче відповів Злютанос.
— Що ж, я тебе попередив, — передав я думку й повільно рушив доріжкою.
Дійшовши до самої середини, я зупинився й зазирнув у прозору воду Чистилища. Голодні риби не зводили з мене хижих очей, готові будь-якої миті вистрибнути й в один момент розірвати грішника. Раптом моє мишаче тіло вхопили чиїсь гострі кігті, підняли в повітря й грубо кинули на клітку, що стояла на верхівці бота. Птах Алконост сіла поруч, поважно склавши крила, і промовила:
— Мишо, за тобою хвіст!
— А як Мишці без хвоста? — передав я думку й обернувся. — Я теж дуже радий тебе бачити, мила пташко. Це Злютанос. Перевірку доріжкою Чистилища він пройшов, хоча я й сам не збагну як. Залишилося тільки перевірити його на зомбування.
— Вітання! — пропищав Злютанос, підскочив і приземлився поруч із нами. — Япамо, це і є твоя наречена?
Кулька вказала рукою на іншу мишу, яка сиділа всередині клітки. Тієї ж миті Алконост чарівно заспівала, і я миттєво відключився…
Прокинувся я вже від гучних голосів:
— Ого! Як ти це робиш? — захоплено запитувала Алконост. — Ти дав мені стільки чистої енергії! Дякую тобі!
Пір’ячко Алконост дивовижно заблищало, і мені навіть здалося, ніби вона трохи збільшилася в розмірах.
— Нам підкоряються тисячі душ робітників, — гордо пищав у відповідь Злютанос. — Ми вміємо витягувати, накопичувати й переробляти енергію, а потім передаємо її своїм підопічним. О, дивись, Япама вже прокинувся!
— Злютанос приніс у своїй істоті чужу людську душу, і я щойно перенесла її в оцю Мишку, — промовила Алконост і суворо поглянула на клітку. — Ну ж бо, душо, відповідай: навіщо ти сюди приперлася?
— Дякую, що залишили жити. Я все відпрацюю, — покірно відповіла Миша подумки. — Мені страх як не подобалося існувати без тіла, тому довелося залучити Ключницю. І ось я тут, нарешті на волі!
— Рано радієш! Відробляти гріхи доведеться сповна, — суворо осадила її пташка й наказала Злютаносу йти за нею. На порозі вона гукнула: — Петровичу! Забери Япаму разом із кліткою!
— Привіт, Япамо! — привітався полковник, висунувши голову з люка.
Він обережно забрав клітку й переніс її до капсули керування. Сергій, помітивши мене, теж привітався й плавно підняв бот у повітря.
— У нас тут цікаві гості, — заговорила пташка, що зайшла слідом. — Злютаноса ви, звісно, не бачите, а от друга Миша в клітці — тепер із людською душею. Петровичу, розкажи Япамі про все, що сталося за його відсутності. А я тим часом проведу виховну бесіду з цією душею, яка «зайцем» на Злютаносі до нас приїхала. Тож віднині Зайчиком тебе й зватимемо!
— Значить так, — почав полковник. — Під час вашого весілля на портальній стіні з’явився блукаючий портал. Група розвідників вирушила крізь нього й не повернулася. Після весілля ти в людській подобі теж відправився в пошукову експедицію і так само зник. Скажи, до тебе хоч повернулися твої здібності?
Я заперечно похитав мишачою головою. Полковник незадоволено зморщився.
Тим часом бот плавно сів на посадковий майданчик Літального саду.
— Послухайте, яку казочку мені це Зайченятко наплело, — заговорила Алконост, залітаючи слідом. — За яку б роботу цей чоловік не брався за життя, в нього нічого не виходило. Ось він і вліз у борги та кредити. Так і страждав, поки не натрапив на якусь ворожку. За останні гроші вона навчила його, як звернутися до темних сил. А ті запропонували йому угоду: нечисть покаже, де сховано повно золота, а він натомість мусить одну ніч катати їх на собі. Договір вступав у силу відразу після підписання. Цей дурник із радістю погодився й прийшов уночі на цвинтар. Видрали в нього з плеча клапоть шкіри, і на ньому він кров’ю підписав контракт. Усілася нечисть йому на плечі й без упину гнала бідолаху до портального колодязя. Так гнали, що він ноги до кісточок стер! Пірнув він у той колодязь, а випірнув прямо з водоспаду й дико закричав. Портальний охоронець почув крик, упіймав його й з’їв. А душа померлого пішла служити Злютаносу. Тепер Заєць каже, що порозумнішав і готовий відпрацювати свою дурість. Петровичу, йди-но до Моллі, будемо радитися.
Полковник узяв клітку й спустився до споруди, що оперізувала сад. Дерева в ньому були невеличкі, але квіти цвіли просто дивовижні! Полковник заніс клітку в приміщення й поставив на стіл. Алконост умостилася поруч. Моя нова дружина поклала телефон, підвівся й лагідно посадила моє мишаче тільце на свою долоню.
— Привіт, дорогенький! — лагідно промовила вона. — Ми з тобою порадилися, і тепер я Моллі, а не Муха. Не хочу тебе більше втрачати. Я вирішила сама вирушити на пошуки твого тіла, а ти поки що посидиш тут. Повернемося, з’єднаємо твою душу і більше так не ризикуватимемо. «Родзинку» здамо Петровичу в оренду. Ти згоден зі мною?
— Япама ще попередніх своїх провин не відпрацював, а ти, Моллі, тільки про себе й думаєш, — уколола пташка дівчину. — Йому треба самому знайти свою душу й возз’єднатися з нею. Якщо цього не зробити в нашому вимірі, виникнуть серйозні проблеми в інших.
— Ми вирішили покинути цю небезпечну справу, — категорично заявила Моллі. — Нічого з цим світом не станеться. А паралельні виміри нам глибоко паралельні! Правильно ж, дорогенький?
— Пі… — видав я єдиний звук, притиснутий долонею дружини.
Тієї ж миті мій мишачий хвостик відвалився. Долоня Моллі від несподіванки розкрилася. Взявши свій хвіст у лапку, я почав розгублено його роздивлятися й раптом помітив Злютаноса. Він щосили вчепився зубами у весільну світлину й тягнув її вбік. Світлина впала на підлогу, але ніхто навколо навіть не звернув на це уваги.
— У мене є клей, давай приклеїмо твій хвостик назад, — невпевнено запропонувала Моллі.
— Ні! Це знак, — заперечила пташка. — Петровичу, розкажи, як діяли розвідники після того, як зайшли в портал.
— Портал невеличкий, бот у нього не вміщається, — почав доповідати полковник. — Ми відправили двох розвідників у легких скафандрах. Дрон облетів місцевість, але жодного житла чи людей не виявив. Мінілабораторія не зафіксувала небезпечних речовин, вода теж була чистою. Розвідники зняли шоломи, подихали повітрям і повернулися. Тоді ми прийняли рішення рухатися річкою. В портал зайшла група з надувними човнами. Вони закопали там передавач із накопичувачем інформації й мали регулярно надсилати туди звіти. Вранці зв’язківець пройшов крізь портал і перевірив накопичувач — він виявився порожнім. Тоді Япама в людській подобі разом із групою рятувальників вирушив на пошуки на двох моторних човнах. Наступного ранку інформації знову не надійшло. Моллі звернулася до діви Гамаюн, і та натякнула на твоє швидке повернення. На цьому поки все.
— Япамо, яку команду ти візьмеш на пошуки загублених груп? — запитала Алконост.
— Я можу виділити перевірених і досвідчених бійців, — запропонував полковник.
— У нас теж є добре навчені й озброєні рятувальники, — втрутилася Моллі, забрала мій хвостик і обережно поклала його на стіл. — Я сама очолю цю пошукову групу!
— Япама пропонує не ризикувати людьми, — озвучила мої думки пташка. — Він хоче посадити на плаваючий дрон партію гризунів і пустити їх попереду загону. Також він просить виділити різні види дронів та операторів до них.
— Добре, замінимо човни дронами. Тим паче, що нижче за течією річки стоїть густий туман, тому повітряні апарати там будуть абсолютно марними, — погодився полковник і дістав телефон, щоб зробити потрібний дзвінок.
— Моллі візьме з собою двох рятувальників. Япама залучить Злютаноса, Зайця та гризунів, — оголосила Алконост. — Кара бідкався, що на пташиній половині замку розвелося занадто багато мишей. Він заборонив птахам полювати на них, бо боявся, що Япама раптом повернеться саме в цьому образі й його випадково з’їдять… Що ж, беру клітку й рушаю за гризунами. Чекайте на мене біля порталу.
З’явився портальний метелик, змахнув крилами, і Алконост миттєво зникла. Залишилася лише сяйлива луска, яка осипалася на стіл і швидко розтанула.
— Я піду збиратися. Обов'язково дочекайтеся мене, — мовила Моллі, обережно передала мене Петровичу й вибігла з кімнати.
— Чекаю на вас у капсулі керування, — гукнув їй навздогін полковник і рушив до виходу.
— Я повністю готовий до пригод! — збуджено передав Злютанос. — Як же у вас тут цікаво!
Дочекавшись Моллі та рятувальників, Сергій підняв бот у повітря й посадив його прямо на портальну станцію.
— Є одна особливість, на яку розвідники звернули особливу увагу, — ділився інформацією полковник під час польоту. — Птахи на тій території абсолютно не бояться людей. На ділянці, яку встигли обстежити, крім самого портального каменя, не знайшли жодної технічної споруди. Усі місцеві річки витікають із величезної засніженої гори. А от куди саме вони впадають — невідомо, бо все застилає густий туман. Неподалік від порталу тече річка з гарячою водою. Цілком можливо, що цей туман — якраз її випари.
Полковник передав мене Моллі, підійшов до групи й дав останні розпорядження. Розвідники занесли довгі прозорі ящики в невеличкий круглий портал. Незабаром вони вийшли назад і з цікавістю взялися розглядати красуню Моллі. Проте полковник так суворо поглянув на них, що вони вмить зникли з очей.
Тієї ж миті з порталу вилетіла Алконост у супроводі двох інших птахів і передала полковникові клітку з гризунами.
— Кара з дружиною передають гарячі вітання Япамі, — промовила вона. — А ще Рада вмовила двох подружок твого чоловіка допомогти в пошуках його людського тіла. Нехай щастить! — побажала Алконост і стрімко злетіла в небо.
— Мої хлопці зараз встановлюють намет і сигнальні датчики прямо біля портального каменя. У наметі буде розташовано пункт спостереження за дронами, — повідомив полковник. — До зустрічі!
Він передав Моллі наплічник та клітку. Дівчина з німою недовірою глянула на нього.
— Мої хлопці навідуватимуться до вас щогодини… Я й сам особисто заходитиму, — відповів полковник на її мовчазне запитання, розвернувся й покрокував уздовж портальної стіни.