Космічні спори та вихор долі

Я зупинив платформу, зістрибнув із неї та спритно видерся на конструкцію. Не зводячи погляду з Ключниці, я заходився витягати гвіздки й звільняти кульки. Тріокі малюки жваво стрибали на підлогу й слухняно котилися геть. Останнім я визволив Злютаноса й одразу зіскочив назад на платформу. Злютанос застрибнув слідом і миттєво перехопив керування.
— Дякую тобі, Япамо, що врятував мою родину, — щиро подякував він.
— І тобі красне дякую, що заманив Манюню в таку небезпечну пастку, — із сарказмом відказав я подумки.
— Що з нами сталося?! — закричала з палиці налякана душа Кнасси.
— Стара спіймала наших дітей, встромила їм у вуха накопичувачі енергії й наказала йти за дівчинкою. Але їй обов’язково потрібен був ще й дорослий! — виправдовувався Злютанос, виводячи платформу назад на дорогу. — Тому ми й змушені були вигадати цю схему.
— Спрямуй платформу прямо під фонтан, — попросив я водія. — Треба, щоб наші соньки негайно прокинулися, але дивись, аби вони не звалилися на ходу, бо я їх сам не підніму. — Кнассо! — звернувся я до кристала. — Зараз Елегер прийде до тями, і ми будемо вибиратися звідси.
— Усе буде добре? — стривожено запитала Кнасса.
— Звідки мені знати, — чесно відповів я. — Якщо дамо драпака й залишимо Людожера голодним, то, мабуть, добре…
Здіснивши плавний маневр, платформа пролетіла крізь дрібні бризки фонтана й повернулася на дорогу. Елегер, який щойно блукав у солодких видіннях медовухи, різко здригнувся, розплющив очі й довго не міг збагнути, де перебуває. З палиці тим часом сипалися запитання, у яких виразно відчувалися панічні нотки.
— Як нам пройти неушкодженими повз охоронця й повернутися в селище? — запитав я Злютаноса.
— Я побіжу вперед і все перевірю. Якщо він унизу, можна буде швиденько проскочити до порталу, — відповіла кулька. — Але якщо він стоїть прямо біля входу, я навіть не знаю, що робити. Тим паче, Стара ось-ось прокинеться й прискаче сюди зі своїми помічниками. У них повно зброї, нам просто не втекти…
— У нас є каменеріз, — озвався Елегер. — Може, ним вдасться налякати Людожера?
— Навряд чи його злякає така брязкальце, — з сумнівом пропищав Злютанос, поглянувши на металеву трубку. — Минулого разу, коли охоронець вирвався, його… — не закінчивши фразу, Злютанос раптом налякано верескнув: — Стара вже близько!
Цієї ж миті наша платформа з розгону врізалася в скелю перед будинком. Трохи далі на майданчику стояли ще два літальні апарати лінійного типу, біля яких метушилися дідугани, поспіхом завантажуючи на них якісь речі. Я миттєво заліз усередину набалдашника палиці, Елегер міцно схопив її в руку, підхопив на руки дівчинку й чимдуж кинувся до входу в лігво велетня. Підійшовши до темного проходу, він обережно зазирнув усередину.
— Охоронця не видно, — сказав він і напружено прислухався.
— Стара скоро буде тут! Ви не встигнете дійти до порталу, вона вас наздожене! — налякано пропищав Злютанос і дременув геть.
«Кнассо, передай Елегеру, нехай каменерізом негайно розширить отвір! — наказав я подумки. — Поки велетень розбиратиметься з Ключницею, ми під шумок проскочимо».
Елегер обережно поклав сонну Манюню на землю й узявся збільшувати лаз у стіні.
— Стара вже тут! — на ходу кричав Злютанос, захекано підбігаючи до нас.
— У каменерізі закінчився ресурс! — повідомив науковець, похапцем підхопив дитину на руки й рушив по камінню до отвору в скелі.
— Нікуди ви від мене не втечете! — люто закричала Ключниця, що раптом з’явилася на майданчику. — Повертайся, старий, або я переріжу тебе навпіл!
Прямо над нашими головами пронісся смертоносний промінь, і згори струмками потекло розплавлене каміння. Лігво охоронця вмить затягло густим їдким димом. Елегер злякано відступив, відійшов убік і притиснувся спиною до кам’яної стіни. Жінка опустила свою зброю, схожу на булаву, і хижо посміхнулася посмішкою переможця.
— Не треба було від мене тікати! — просичала вона, і її обличчя раптом укрилося глибокими зморшками, а голос хрипко затремтів. — Ми лише хотіли обміняти ваші душі й пройти крізь портал. Померти ми в цьому світі не можемо, а наші старі тіла портал чомусь не пропускає…
Договорити Ключниці так і не вдалося. Тієї ж миті Людожер із диким, страшним криком зсередини навалився на отвір. Ослаблена каменерізом скеля не витримала, гучно тріснула й почала кришитися. Після другого потужного натиску велетня величезна частина стіни вивалилася назовні й намертво притисла Ключницю до підлоги.
Людожер вистрибнув на майданчик. В Елегера від усього цього видовища підкосилися ноги, і він безсило присів.
— Страховище! — щосили закричав Злютанос. — Тікаймо! Швидше в садочок! Там повно смачних яблук!
— У? Угу! — радісно ревнув гігант і, тупаючи величезними босими ногами повз блідого як смерть старого, що обливався холодним потом, кинувся до виходу.
— Свобода! — тріумфально кричав Людожер, утікаючи якомога далі від свого підземелля.
Манюня прокинулася й допомогла старому піднятися. Вони швидко видерлися на плиту, проповзли по шкурах колишнього охоронця й чимдуж побігли до порталу. Дівчинка першою вибралася з проходу й одразу ж потрапила в палкі обійми збателілої від щастя матері. Науковець спершу викинув із порталу палицю, а коли почав вибиратися сам — раптом намертво завмер.
— Мене Людожер схопив за ногу! Допоможіть! — у паніці закричав він.
Проте люди, які стояли поруч, лише дружно засміялися. Елегер здивовано поглянув на них, а потім озирнувся назад. Замість туманного порталу тепер була звичайна рівна ділянка скелі, з якої чудернацько стирчала халява його чобота. Виявилося, що вхід просто зачинився, затиснувши взуття. Старий із полегшенням витягнув ногу, і місцеві жителі допомогли йому підвестися. Ось так, в одному чоботі, його й довели до виходу з ущелини. А трикутний портал так і залишився в робочому стані, тільки тепер його нижню частину для безпеки щільно обклали великим камінням. 
 

ГЛАВА 4