Замкнені у кристалі

Вантажівка полетіла вздовж стежки, яка пролягала нижньою частиною ущелини. Ми роздивлялися сувору красу крутих скель. Щілина поступово розширювалася, мох на камінні змінювався травою з рідкісними квітами. Унизу почувся шум бурхливої річки, берег якої вкривав яскравий квітковий килим. Барви навколо були насиченими та контрастними — я помітив на зазвичай серйозних обличчях охоронців щире захоплення та подив. На березі річки ласували травою різноманітні тваринки. Раптом попереду я побачив рівний кам’яний майданчик перед входом у печеру. Там горіло багаття, і якісь люди готували їжу. Вантажівка зависла над річкою, а з палиці пролунав голос Кнасси.
— Бачу підлітків, одягнених у шкури тварин. Гадаю, це місцеве населення. А ось люди у формі, можливо, і є журналісти.
Дорослі помітили вантажівку й побігли до нас із гучними криками. Це були жінки. Аби ми помітили їх, вони стрибали й махали руками; дехто з них плакав, дехто сміявся. Діти з подивом та нерозумінням залишилися на місцях. Вантажівка пролетіла над ними й сіла на майданчик. Дітлахи одразу сховалися в печері — зі страхом та цікавістю вони розглядали нас, обережно визираючи з-за каміння. Жінки підійшли до вантажівки.
— Хлопці, пильнуйте вхід до печери та довкілля. Якщо тут є діти, поряд можуть перебувати й дорослі. Можливості появи озброєних людей не виключаємо, — попередила Кнасса.
— Ви знайшли нас! — крикнула дівчина, яка першою добігла до нас. — Ми вже й не сподівалися…
— Не віриться, що ви нас знайшли, — промовила жінка, вчепившись за борт вантажівки. — Якби ви тільки знали, що ми пережили… Тепер ми не знаємо, що робити з дітьми. Їхні батьки загинули, а без дорослих малеча не зможе вижити.
Борт відчинився, і семеро молодих дівчат та одна жінка забралися до нас у кузов. Вони обіймали охоронців і науковця, а охоронці відповідали дівчатам палкими обіймами.
— Що сталося? Чому загинули батьки дітей? — запитав Елегер.
— Нас захопили місцеві й привели сюди. Раптово всі дорослі жителі захворіли й померли. Найімовірніше, вони підхопили інфекцію, яку принесли ми. Не маючи імунітету та ліків, їхні організми не змогли подолати хворобу. Діти поки що не захворіли, але це тимчасово. Я вважаю, що дітей треба забрати з собою та негайно обстежити, — відповіла жінка.
— Я теж так вважаю, — погодився науковець. — Запрошуйте дітей сюди, і полетимо на корабель.
Жінка дала розпорядження двом дівчатам, і ті побігли вмовляти підлітків здійснити повітряну прогулянку.
— Люди, які привели нас сюди, знають нашу мову, хоча й зустрічаються деякі розбіжності, — почала свою розповідь жінка. — Вони розповідали, що їхні пращури прилетіли сюди з нашої планети. Це була експедиція кількох груп спеціалістів із різних галузей знань. Судно зазнало аварії, а ті, хто вижив, залишилися тут жити. Що конкретно тоді сталося, ніхто не зміг пояснити. У долині розташоване основне поселення нащадків дослідників. А в цій печері жили пастухи, влітку вони переганяли сюди своїх тварин. Ось і наші діти.
Дітлахи з насторогою позирали на всі боки та уважно розглядали нові обличчя. Зрештою вони сіли у вантажівку, і ми полетіли вздовж річки.
— А де інші люди, які прилетіли разом із вами? — запитав Елегер.
— Два пілоти залишилися в кораблі, — відповіла жінка. — А ще двоє чоловіків загинули тоді, коли на нас напали місцеві жителі. Вони так влучно кидали каміння, що наші охоронці просто не встигли нічого вдіяти. А потім вони розбили всю нашу апаратуру.
У цей час наша вантажівка пролітала над озером. Мені здалося, ніби зі щілин скелі на мене дивляться напівпрозорі істоти. На протилежному березі з отворів у камінні витікали струмки й водоспадами стікали в озеро. Вода в ньому була така прозора, що можна було розгледіти кожен камінчик на дні. Дивувало лише те, що в озері не було ні риби, ні водоростей.
— Куди ми летимо? — запитала жінка.
— Вивеземо вас на корабель. А сюди направимо бригаду рятувальників. Вони поспілкуються з місцевим населенням. Але спочатку треба з'ясувати, від якого вірусу загинули люди, та взяти із собою вакцину, — відповів Елегер.
Дівчата відійшли до заднього борту й почали щось тихо обговорювати. Кнасса тим часом подумки передавала мені інформацію:
— Дітей ми вилікуємо, вчасно їх знайшли. Виготовимо вакцину та доставимо її в селище разом із рятувальниками. Радіаційну пляму вже повністю ліквідовано, а уражену ділянку скелі вкрили захисним розчином. Коли повернемося на корабель, спробуємо встановити зв’язок із Грибами. Сподіваюся, цей контакт стане сенсацією в науковому світі. Схоже, своє завдання ти виконав. У Елегера є кілька важливих запитань до тебе, тому, будь ласка, не покидай нас. А як ти взагалі збираєшся повернутися до другої частини своєї душі?
— У більшості випадків після виконання завдання моє тіло гинуло, і щоразу по-різному. Чи немає у вас випадково портальних переходів та довідника з кодами до них?
— У вашому світі є портальні переходи?
— Чи є на орбіті вашої планети портальна станція у вигляді восьминога? — поставив я своє запитання, проігнорувавши її слова. — Або портальна станція, що плаває? Чи, можливо, у вас є портальні ворота або пасажирська портальна кабінка?
— Пілот отримав дані про зниклу експедицію і передав їх мені. Вона якраз займалася пошуком порталу. Ці діти — нащадки тієї самої експедиції, — повідомила Кнасса. — Тому нам обов'язково треба буде повернутися сюди знову. Цілком можливо, що вони таки знайшли портал.
Наша вантажівка підлетіла до величезної кам’яної брили, що лежала впоперек ущелини.
— Схоже, що саме внаслідок падіння цієї скелі й утворилося озеро, — передала Кнасса.
— А може, це результат землетрусу? Тоді й корабель зміг провалитися у щілину, — припустив я.
Вантажівка перелетіла через скелю. Я побачив ділянку скельного масиву з люками, над якими знаходилися квадратні віконця. Навпроти люків простягався рівний майданчик, а нижче нього виднілися городи, де працювали люди. Городи оточували загороди для тварин. У цьому місці гірська щілина розширювалася й переходила в рівну долину, що поросла деревами. Ліс закінчувався на березі озера, протилежний бік якого впирався в круті скелі. Дівчата, побачивши поселення, почали розмовляти ще тихіше. Раптом наймолодша з них закричала, схопилася за живіт і впала на підлогу. Жінка миттєво підбігла до науковця:
— Передайте пілоту, нехай негайно саджає вантажівку! — наказала вона голосом, що не терпів заперечень. — Моя подруга помирає!