ПОШУКОВО-РЯТУВАЛЬНА БАЗА «РОДЗИНКА»

ПЕРЕДМОВА

Мене покарали й позбавили багатьох здібностей. Після низки пригод у різних світах мою душу повернули на планету Манти та вселили в людське тіло, яке втратило власну душу. За час моєї відсутності моя наречена, діва Муха, спромоглася організувати пошуково-рятувальну базу «Родзинка» й відкрила офіс на території Літального саду. Проте дорогою на власне весілля мене перестрів Кисялюрик у людській подобі й розділив мою душу на дві частини. Одна половина в тілі молодого хлопця залишилася на планеті. Друга ж частина, в тілі Миші, вирушила на завдання в геть невідомий мені світ…

ЧАСТИНА 1 
ГЛАВА 1

З’явившись у невідомому світі, я впав на волоть пухнастої рослини й скотився на ґрунт. Всівшись на задні лапки, з насторогою придивився, прислухався, принюхався, перевіряючи фізичні здібності Миші, в тілі якої опинилася частина моєї душі. Місцеве світило, що заходило за обрій, палило нещадно. Я сховався під сухий листок якоїсь рослини й раптом лапками відчув вібрацію ґрунту. Витягнув коротку шию, але нічого не розгледів. Тоді швидко видерся на стебло ковили й побачив, що на мене насуваються вершники на конях. Відскочивши прямо з-під копита, я встиг помітити, що на ньому відсутній гвіздок.Загін пролетів повз, а мене накрила хмара куряви. Я переліз на інше стебло й з інтересом роздивлявся довкілля. Побачивши невеличке деревце, зістрибнув і швидко побіг туди. Забравшись на найвищу гілку, озирнувся — навкруги простягався степ. Степова трава, вигоріла від нещадної спеки, зовсім пожовкла. З одного боку виднівся невеликий пагорб, з іншого — проглядала смуга чагарників, над якими висів червоний диск світила, що йшло на спокій. Вирішивши застосувати науковий підхід до продовження подорожі, я відкусив листок і скинув його вниз. Листочок своїм хвостиком указів шлях до чагарника. До кущів я діставався довго, хоча й біг, не шкодуючи лап. Геть знесилений від спеки, заліз на кущ і почав роздивлятися місцевість. Кущі тяглися вздовж довгої, але неглибокої балки, на дні якої дзюрчав струмок. На відміну від сухого степу, в балці зеленіла трава. А ще там було повно слідів, залишених кінськими копитами. Оглянувши горизонт і не побачивши нічого цікавого, крім заходу світила, я вирішив злізти та напитися води. Та раптом я відчув хвилі холоду, що швидко накочувалися на мене. Придивившись, помітив безліч прозорих істот, які пролітали повз. Вони мали людські або ж абстрактні, зовсім незвичні форми. Прийнявши це видовище за наслідки перегріву та втоми, я відчув страшенну спрагу. Зійшовши в балку, у сліді від копита знайшов чисту водичку. Вгамувавши спрагу, я сів на задні лапки й почав спостерігати, як тінь швидко заповнює вибалок. Не розуміючи, що робити далі, вирішив чекати…

Чекав я недовго — невдовзі почув слабкий дитячий стогін. Щосили я побіг на голос і дістався нірки. Вона була вирита на схилі й ретельно замаскована гілками кущів. Заскочивши всередину, я зіткнувся з мишкою, яка гризла сухарик. Миша злякалася, пискнула й вискочила назовні. Я потрапив у невеличку землянку. У пітьмі побачив дитину років семи. Хлопчик був вдягнений у велику, не за розміром, засмальцьовану та залатану сорочку. Його ніжка була прив’язана канатиком до гілки. Поряд у сіні лежав на боку глиняний глечик. Замурзаний малюк тягнувся рученятами до сухарика. Я схопив сухарик двома лапками й підсунув ближче, щоб хлопчик зміг його взяти.

— Спасибі тобі, Мишко, — сказав малюк і, схопивши сухарик, запхав його до рота. А я вкотре зрадів, що здібність розуміти всі мови у мене залишилася. Хлопчисько розламав сухарик і протягнув мені шматочок.

Я взяв обома лапками подарунок, вклонився, радісно пискнув і почав його гризти.

— Я пити хочу. Глечик впав, а мамця сьогодні не прийшла, — промовив хлопчик, покінчивши з їжею.

Наблизившись до дитини, я почав гризти канатик, зав’язаний на його ніжці. Звільнившись, малюк узяв глечик, посадив мене на дно й обережно вибрався назовні. Попри темряву, він пройшов балкою і швидко знайшов місце, де струмочок стікав із каменю в невеличку ямку. Малюк набирав воду в долоньки, жадібно припадав до них і пив. Потім поставив глечик під струмок, а мене посадив на долоню.

— Я бачу, що ти мене розумієш, — промовляв він, гладячи мене по спинці. — Мене мамця сховала. Вирила землянку і сховала. Землянка й раніше тут була, вона сама в ній ховалася, коли була маленькою. Коли настає засуха й річка висихає, з іншого берега приходять люди. Їм немає чим годувати худобу, тому вони нападають на наші села, забирають дітей і продають їх у рабство. Батьки ховають нас у різних місцях. О! Глечик повний, ходімо до схованки. Малюк посадив мене на плече, обережно підняв глечик і поніс нас до землянки. В укритті хлопчисько поставив глечик біля стіни, підгорнув сіно й ліг на спину. Я забрався йому на груди. Він засинав і продовжував тихенько свою розповідь: 

— Правильно дід казав, треба в ліс іти. Вершники лісів не люблять…

ГЛАВА 2

Я теж вирішив відпочити, адже геть набігався за цей час. Раптом до мене долинули чиїсь думки:

— Що мені робити? Ця зараза мене загризе!— Спробуй виділити отруйний сік. Захищайся! Чини опір! Інакше загинеш! Звівшись на задні лапки й роззирнувшись довкола, я помітив у кутку два сяйливі контури Грибів. Вони мали тоненькі ніжки та невеличкі капелюшки, а в їхніх прозорих ніжках проглядалися оченята-намистини. Я підбіг ближче й подумки запитав:

— Ви хто?

Після короткої мовчазної паузи я почув такий діалог:

— Відповідай!

— Ні, ти відповідай!

— Може, це хробак спитав?

— Може, й хробак, що в тобі сидить!

— Ти хто? Той, що запитав?

— Я Миша. А ви хто 

— Лісовики чи Домовики?

— Дідько, це Миша!— Миша?! Це ж... Фу-у-у!

Я вже розвернувся, щоб піти геть, але почув інші, значно мелодійніші думки. Ще раз глянув у той бік і побачив блідий сяйливий контур Гриба чималих розмірів. Обриси верхньої частини його ніжки нагадували людське обличчя з двома тоненькими рученятами.