Спогад

16 років тому

— Ну серйозно? Ти влаштовуєш тут вечірку, а я маю сидіти в селі з бабусею й дідусем, закривати консервацію на зиму? Це взагалі крінж, — пробурмотіла я, насуплено дивлячись на веселого брата. Посмішка на його вустах розбивала мені серце.

— Нікуся, от коли трішки підростеш, я обіцяю, що братиму тебе на всі наші вечірки. Але зараз тобі ще не можна — ти ще маленька для таких розваг.

— Женя, я, взагалі-то, вже доросла! Мені цілих дев’ять років, — я покліпала очима, як бачила в одному з фільмів, але на брата це не подіяло. Він тільки ще більше розсміявся.

Я вже розуміла — нічого не вийде. Якщо Женя сказав "ні", він своєї думки не змінить, які б аргументи я не наводила. Мені подобалася ця його принциповість, хоча в подібні моменти вона просто бісила.

— Ніка, ну що ти з нами будеш робити? До мене прийде Вася, ми увімкнемо страшний фільм і будемо його дивитись. Тобі таке точно не сподобається.

— А звідки ти можеш знати? — не здавалася я і все ще намагалася впросити брата залишити мене з ним.

Женя для мене був найкращим братом у світі. Всі мої однокласниці мріяли про такого, а мені пощастило — він у мене був. Якщо в школі виникали проблеми — з однолітками чи, рідше, зі старшокласниками — Женя завжди ставав на мій захист.

Я знала, що можу покластися на нього в усьому. Інші діти вірили в добрих фей, які виконують бажання, у джинів, супергероїв. А я вірила в Женю. Він був для мене всім — охоронцем, другом, наставником.

Здавалося, ніщо не могло зупинити Женю, коли він ішов до мети. Для мене він був як камінь, витесаний не руками скульптора, а водою — життєвими труднощами.

Я росла як принцеса. Трепетне ставлення Жені, ніжність тата, любов мами. Моя поява на світ стала для них справжнім дивом, адже лікарі поставили мамі діагноз "безпліддя". Ніхто вже не сподівався. Але сталося диво, і ще більшим дивом було те, що в животі виявилася дівчинка — та сама, яку всі так чекали.

Але Женя... він не зростав у такій любові. За закритими дверима нашого будинку я бачила, як його виховували — строго, з вимогами. Без ніжності. Його готували до життя: як майбутнього чоловіка, як сина, який має не падати духом, не плакати, а встати й дати відсіч.

Мій брат — моя опора.

— Ну що, готовий до туси? — промовив Вася, заходячи до кімнати. Я ніяково відвела погляд.

Мені було соромно зізнатися навіть собі, але Вася — найкращий друг Жені — був моїм першим коханням. Щойно він переступав поріг, я танула, мов морозиво на сонці. А коли він ішов, довго вдивлялась у вікно, сподіваючись, що повернеться.

Поки він зустрічався з "всякими там", я ховала його фото в блокноті, глибоко в шафі, аби ніхто не знайшов. Особливо боялася, щоб не дізнався Женя.

— Ну, можна я з вами залишусь? — востаннє спробувала я переконати брата. Не хотілося виглядати нюнєю в очах Васі. Хоча здається, іншою він мене й не бачив. Для нього я — просто молодша сестра друга. І, мабуть, так і залишиться.

— Вероніка, — промовив Вася і присів навшпиньки переді мною. — Ти ж знаєш, що кілька днів тому в Жені був день народження, і ви святкували його в родинному колі. А сьогодні він хоче відзначити з друзями.

 Його голос був лагідний, трохи насмішкуватий, але добрий. Він говорив зі мною, як з дитиною, яка вже дорослішає. І це було найгірше — бо я хотіла, щоб він бачив у мені не дитину.

— І все б нічого, я впевнений — він і сам би не заперечував, якби ти залишилася, — Вася на мить поглянув на Женю, — але є одне "але". Ми хвилюємося за твою безпеку. Це все-таки вечірка на честь повноліття, і буде алкоголь. А це не для дітей.

Його пояснення прозвучали м’яко, майже як колискова. Мої доводи тонули, немов у морі.

— Знаю… — сумно сказала я, дивлячись йому в очі. Там я побачила щось — не просто відмову, а справжню турботу. І, всупереч всьому, усміхнулась своєю наївною, дитячою усмішкою. — Добре. Тоді я поїду в село. Але тільки — без дівчат! — вигукнула я й побігла нагору збирати речі.

 Як би я не обожнювала Женю, Вася був для мене особливою людиною. Його слова, погляд, навіть легкий дотик — все мало значення. Я не вміла це приховувати. Я просто любила. По-дитячому, щиро, з усім своїм маленьким серцем.

"Серцю не накажеш, коли та кого кохати — воно саме вирішує. Без дозволу, без попередження."