Розділ 60: Евсун жива , але у пастці

Тим часом у Швейцарії доставили жінку з важким пораненням легень. Шансів на виживання не було, але серце все ще билося. Стан був критичним. Це була Евсун. Усе, що вона пережила, те, як знову з нею вчинив Явуз, залишили глибокі шрами на її душі. Він залишив її на призволящі ,і тепер вона була сама. В Туреччині оголосили про її смерть. Лікарі не давали жодних надій.

Минув тиждень, і, попри всі прогнози, стан Евсун стабілізувався. Вона опритомніла, але не могла зрозуміти, де вона.

— Де я? — з трудом промовила вона, намагаючись усвідомити, що сталося.

— Ви в лікарні, — відповів лікар, — вас важко поранили, але ви вижили. Це диво.

— Де моя сім’я? Мама… — запитала вона, відчуваючи, як серце стискається від тривоги.

— Вас привіз чоловік, виглядав смугляво, — повідомив лікар.

Евсун знала, що це Явуз. Його присутність викликала в ній страх. Він міг повернутися будь-якої миті. Їй потрібно було втекти.

— Покличте мою родину! — закричала вона.

— Ми не маємо даних про вашу родину, — відповів лікар, намагаючись бути спокійним.

— Я Евсун Карабашоглу, — сказала вона з рішучістю, сподіваючись, що ці слова змінять ситуацію.

Лікар одразу згадав, що у Туреччині була зникла дочка Дживана.

— У вас є докази, що це ви? — запитав він.

— Прошу, повідомте Еміра! Скажіть, що я тут, що я жива! — благала вона.

— Заявляли, що Евсун Карабашоглу мертва, — заперечив лікар. — Тож не потрібно брехати.

У цей момент в кімнату увійшов Явуз.

— Дякую, лікарю, за те, що подбали, — сказав він, виявляючи холодність.

— Немає за що, — відповів лікар і вийшов, залишивши їх наодинці.

Явуз підійшов до Евсун, схопивши її за шию.

— Що і кому ти хочеш сказати? Якщо ще хоч слово скажеш про родину, то тебе запроторять у божевільню! — пригрозив він.

— Відпусти! Хто ти такий, Явузе? — вигукнула вона, відчуваючи, як гнів і страх переплітаються в її грудях. — До того, як ти це зробив, я була готова провести з тобою життя!

— Розкажи ще! Ти зраджувала мене з тим ідіотом, нічого, я і до нього доберуся, — відповів він, зневажливо дивлячись на неї.

— Що ти говориш? Я ні з ким… — намагалася заперечити Евсун.

— Емір, ти дуже його кохаєш, — промовив Явуз, насмішкувато підкреслюючи це.

Евсун не могла стримати сліз.

— Якщо хоч слово комусь скажеш, хто ти, — пригрозив Явуз, — життя Еміра закінчиться, зрозуміла?

Їй було боляче. Вона знала, що Явуз загрожує не лише їй, але й тому, кого вона любила. Але навіть у цій безвихідній ситуації вона відчувала, що повинна боротися.

— Якщо Емір постраждає, я власними руками тебе приквичу! — крикнула вона, відчуваючи, як її сила відроджується в глибині душі.

Ці слова стали її обіцянкою. Вона була готова до боротьби, готова за будь-яку ціну захистити того, кого любила, навіть якщо доведеться зіткнутися з найбільшим страхом у своєму житті.