Розділ 59: Безодня надії

Емір і Мете йшли лісом, шукаючи сліди Евсун. Кожен крок був сповнений надії, але після тривалих пошуків вони не знайшли жодного доказу її присутності. Вони пройшли майже весь ліс, але все знову і знову завершувалося порожнечею.

— Це значить, вона може бути жива, — намагався втішити себе Емір.

— Еміре, Евсун не могла вижити при такому пораненні, — з тривогою сказав Мете. Його слова звучали як грім серед ясного неба, але Емір не хотів слухати цю гірку правду.

— Тоді де тіло? — спитав він, відчуваючи, як знову і знову підступає до нього страх. — Немає жодних слідів.

— Може, і тут Явуз завів сліди? — запропонував Мете, хоч і сам не вірив у це.

Але, пройшовши весь ліс, вони знову не знайшли нічого. Емір не знав, як реагувати на цю безвихідь. Внутрішня боротьба між надією та відчаєм розривала його. Чи була Евсун мертвою, чи жива? У його серці все ще жила надія: її серце бʼється — вона жива.

Минув ще місяць. Ні одного сліду, ні жодної новини.

— Еміре, пора змиритися, — сказав Мете, його голос звучав гірко. — Евсун померла.

Ці слова запалили в серці Еміра вогонь заперечення. Він не хотів у це вірити, але це була гірка правда, яка все глибше занурювала його в безодню відчаю. Левент прийняв важке рішення: оголосити про смерть Евсун. Для всіх це було завершенням, але для Еміра — лише початком нових мук.

Їй викопали могилу, але у середині було пусто — тіла не було. Це місце стало символом його втрати. Емір часто приходив до неї на могилу, з кожним разом відчуваючи, як сльози знову наповнюють його очі.

— Я до останнього вірив, що ти жива, і зараз вірю, — шепотів він, стискаючи в руках ґрунт над могилою. — Цього не може бути, ти не могла мене покинути.

З часом, як би йому важко не було, Емір почав повертатися до життя. Він намагався змиритися з тим, що його не властиво бути щасливим. Його життя, здавалося, закінчилося, і тепер він просто існував. Кожен день став рутинним, а відчуття радості зникло назавжди. Емір навчився жити з пустотою, яка залишилася в його серці, але глибоко всередині ще жила надія, що колись він зможе знову відчути її тепло.