34

Елара

Вже на задньому сидінні колесара, вмостившись поруч із Беліеном та прикривши рукавом нову прикрасу, я спитала:

— Чому ти спізнився?

— Були деякі справи, — він знизав плечима, придивляючись до мене: — А ти чому тут? Ліандер змусив тебе спуститися сюди?

— Ні, — я хитнула головою, відвертаючись до вікна. Помітила сіру цівку диму, що тягнулась до неба з-за будинків. — Це я попросилась на ритуал.

— Навіщо? — він щиро не розумів мене. — Ти ж навіть не готувалась до цього. Ритуал міг бути небезпечним для тебе.

— Міг, але не став, — я відмахнулась, продовжуючи задумливо вивчати поглядом сіру стрічку, що здіймалась у блакить. — Слухай, Беліене, я подумала над твоїми словами.

— Якими саме? — він невідривно дивився на мене, і я відчувала цей погляд, навіть не обертаючись.

— Про коханця, — нагадала одну з наших розмов. — Хочу дійсно спробувати щось нове. Можливо, це допоможе налагодити стосунки з Ліандером.

Беліен задумливо пирхнув, не відповів одразу. Колесар спинився на перехресті, пропускаючи збуджений натовп. Мій погляд впав на дівчинку у яскравій спідничці, яку ніби пошили з різних шматків тканини. Вона весело підспівувала старшим друзям та пританцьовувала.

— Якщо це дійсно твоє бажання, то я відвезу тебе в одне місце, — друг розслабився та відкинувся на спинку. — Там є і хлопці, і дівчата, розваги на будь-який смак.

— А там є… — я запнулась, опустила очі, силячись видавити з себе те, що мала спитати: — Приладдя для того, щоб робити боляче?

Скосила очі на Беліена, відчуваючи як на щоки ліг румʼянець. Він спантеличено дивився на мене кілька миттєвостей, але все ж хитро усміхнувся:

— Розумію. Багато хто спершу соромиться таких вподобань, але не варто. Це цілком прийнятно, ніхто тебе не засудить. І зазвичай такі втіхи притаманні холодним ззовні людям, — він обвів поглядом мою фігуру: — Я уточню, щоб асортимент був якомога ширший, аби ти змогла спробувати будь-що.

Я вдячно кивнула, почуваючись ніяково, знову відвернулась до вікна, і раптом усвідомила де ми знаходимося.

— Стійте! — вигукнула я, і смикнула дверну ручку на ходу. Водій вдарив по гальмах, повітря наповнив вереск колодок, мене кинуло вперед, але я встигла схопитися та майже випасти на вулицю. Підскочила на ноги та побігла між будинкам, не звертаючи увагу на крики Беліена позаду та на ошелешені вигуки натовпу, який помічав Світлу.

Дим підіймався над згорілим будинком, повітря навколо пекуче пахло гаром, заважаючи нормально дихати. Бруківка та залишки стін вкрилися кіптявою, рипіли уламки балок, що ще чіплялися за перекриття. Вогонь згас нещодавно, можливо, його загасило Світло, яким ми наповнювали Мідтаун.

— Леді, тут небезпечно, — до мене підскочив інквізитор, залишений Ліандером.

— Що сталося? — за ним примчав Беліен. Але я все вишукувала у натовпі знайоме обличчя. Постраждалі змішалися з роззявами, які прийшли подивитися на пожежу. Рятувальники бігали навколо та обережно виносили з будинку те, що могли врятувати.

— Тут жила Найта, — прошепотіла я і рушила ближче до парадного, в якому колись жив рудий кіт. Інквізитор ішов за мной, казав щось про безпеку та обережність, але що може загрожувати безсмертній?

І раптом в полі мого зору опинилась дівчина, загорнута у ковдру, яка сиділа біля двох заплаканих дівчат і намагалась їх заспокоїти.

— Найта! — я кинулась до неї. Ошелешена дівчина підхопилася на ноги, на її обличчі здивування змінилось радістю, а потім жахом:

— Що ви тут робите, леді?

Та я налетіла на неї, обійняла, притискаючи до себе. Вона зробила короткий вдих і завмерла.

— Пані? — спитала боязко, і я стрімко відсторонилася, згадавши де знаходжуся. Оглянула колишню служницю. Вона забруднилась кіптявою, сильно пахла горілим, але виглядала неушкодженою.

— Я думала, що ти… — обернувшись до напів зруйнованого будинку, я хитнула головою, проганяючи думки. — Що сталося? Звідки пожежа?

Найта подивилась на мене, а тоді кинула погляд мені за спину, де стояли Беліен та інквізитор, і в ту ж мить опустила голову та зчепила руки:

— Не знаю. Це випадковість напевно.

Крадькома глянувши назад, побачила набурмосене обличчя інквізитора. Стиснула руку в кулак, зробила крок до Найти та схилилась до її вуха:

— Тобі погрожували?

Вона здригнулась і промовчала. Тоді я спитала ще тихіше:

— Це був Ліандер?

Найта так і не наважилась підняти голову, але все ж ледь помітно кивнула.