33

Елара

Натовп біснувався. Феліор відвернувся від Ліандера, підступив ближче до краю підмостків і протягнув руку вбік. До тієї, що не зважала на нього, сидячи навпочіпки перед кількома дітьми, дозволяла їм обіймати себе та прилаштувати кілька стрічок у її темно-червоне волосся. Але зрештою вирівнялась, підійшла до чоловіка,  взяла його під руку, усміхнулась у натовп, мляво підтримуючи образ королеви та дружини правителя. А погляд її ковзав по натовпу, спинявся на дитячих усміхнених обличчях.

Феліор почав промову, гамір стишився, люди із благоговінням ловили кожне слово.

Ліандер схилився до мого вуха так близько, що я відчула його подих:

— Наприкінці промови муситимете пропустити крізь себе Світло та спрямувати його у землю.

— У землю? — я скосила очі вбік, помітивши, що на мене дивляться Світлі. Ріена стрімко відвернулась, хоч вираз обличчя в неї лишився зовсім не святковий, а скоріше навпаки. А от Шані, стоячи поруч із високим широкоплечим чоловіков, на фоні якого здавалась ще більш мініатюрною, розтягнула губи в посмішці та кивнула мені. Довелось хитнути головою у відповідь.

Ліандер на інших не зважав, наче ми взагалі були одні.

— Ви раніше не приймали участь у ритуалі, тому в землю безпечніше. Просто зачерпніть потік чистої енергії, не формуйте її, не віддавайте накази, просто направляйте. Уявіть себе мостом через який має перейти Світло.

Я обернулась та глянула на чоловіка. Він трохи відсторонився, але вимогливо дивився мені у вічі поки не дочекався кивка.

Тихо закінчив:

— Усе інше зробить Феліор, він сформує енергію та розділить її на потреби, аби не проігнорувати жодну сферу, в якій потрібна допомога.

Промова короля запалювала очі людей щасливими вогнями. Деякі від емоцій плакали, швидко витираючи сльози, деякі не могли спокійно стояти та підстрибували.

Обвівши їх поглядом, спитала пошепки:

— Чому ми не можемо видавати хоч краплю сили мешканцям Ями?

Ліандер сіпнувся, видав такий звук, наче ледь не вдавився та спантеличено глянув на мене. Але за мить оговтався та озирнувся навкруги. Його пальці на моїй талії стиснулись сильніше, роблячи боляче, але він не дозволив мені звільнитися.

— Більше такого не кажіть, — прошипів мені на вухо. Зсунувши брови до перенісся, я кілька хвилин слухала Феліора, котрий дякував працівникам вертикальних плантацій, але не витримала і знову звернулась до чоловіка:

— Чому? Ви ж єдиний, хто ходить у Яму постійно. Ви бачите як вони живуть, ви…

— Отож, Еларо, — він роздратовано перебив мене. — Я єдиний хто туди ходить, і більше жодна жива душа не має дізнатися, що у Нижнє місто навідувалась моя дружина. Розумієте?

Погляд кинувся до Феліора, до його рівної спини, потім зісковзнув на байдужу королеву. Ліандер не став чекати нових питань і заговорив знову:

— Якщо ви подумали, що інші не знають що коїться в Ямі, то помиляєтеся. Там навмисно створені такі умови, щоб жителі Мідтауна боялись туди потрапити. Це ж вʼязниця, Еларо, пожиттєва, для тих, хто загрожує Місту. І ви дарма співчуваєте їм.

— Вони все ще люди, — вперто прошепотіла я. — Хіба можемо ми так ставитися до них?

В голосі Ліандера зʼявилась зла насмішка:

— До злодіїв? Крадіїв, наркоманів, вбивць та ґвалтівників? — від його інтонації шкіру вкрили сироти, а чоловік продовжував: — А якби хтось із них нашкодив вашій Найті, підстеріг вночі у неосвітленому провулку, схопив, здер з неї одяг…

— Припиніть, — я відвернулась, хотіла ще й відійти, але чоловік тримав міцно.

— Чи ставились би ви до того злочинця краще?

Його питання не потребувало відповіді, а в мене перед очима тремтіла картинка сповнена огидних деталей: чоловічі руки, що хапають дівчину, важке тіло, що притискає її до стіни, долоня, що закриває їй рот, та сповнені жаху очі.

— Але ж там не усі такі, — проковтнувши слину, слабко вимовила я.

— Не всі, — раптово погодився Ліандер. — Але кожен з них скоїв злочин, хтось від злості, хтось від дурості, а дехто випадково. Та усі вони загроза Місту. Чи готові ви ризикнути життям та щастям усіх цих людей заради купки покидьків, які здаються вам невинними?

Він вказав на натовп, і тієї миті коли я знову підняла голову, Феліор завершив промову. Над площею пролунали бурхливі оплески, а король зробив жест рукою, запрошуючи безсмертних підійти ближче та діяти.

Я встигла поставити ще одне питання, поки Світлі займали зручніші місця:

— А якщо в Ямі щось станеться, як от епідемія. Чи не варто нам допомагати хоч тоді, щоб не допустити розповсюдження по Мідтауну?

— Не переймайтеся, — відгукнувся Ліандер. — Інквізиція уважно стежить за ситуацією, та не допустить, щоб Середнє місто постраждало.

Це прозвучало як обіцянка тримати хворих у дальній клітці, відгородивши від решти світу завісою, та все ж я не стала допитуватися далі.

Дочекавшись дозволу Феліора, Світлі зачерпнули силу артефакту та повільно направили назовні, пропускаючи через себе. Дехто закривав очі, інші вдивлялись у заворожений натовп. Я стежила за тим, щоб Світло проходило крізь мене рівномірно, без коливань та стрибків, аби не нашкодити ґрунту, який мав всотати силу. Це виявилося складніше, ніж мені здавалося. Ноги занімили, енергія всередині тіла хвилювалась, нагадуючи море в шторм, пінилась, намагалась вирватись різким потоком. Ліандер стояв поруч та час від часу звертав на мене стривожений погляд.

Але все ж я впоралась.

Обличчя людей розгладились, наче вони відчули найчистіше задоволення з можливих. Дерева випустили бруньки, навіть сонце, здавалось, засяяло яскравіше.

— Краще нам піти, — вимовив Ліандер та знову міцно обійняв мене однією рукою, другою підтримавши за лікоть. Відчувши жар його пальців на своїй шкірі, я озирнулась, але так і не побачила Беліена.

— Можете ще залишитись і подивитися на святкування, — до нас наблизився Феліор. Він встиг спіймати мій погляд, тепло усміхнувся: — Адже Елара так рідко виходить з дому.