30

Елара

З першого поверху долинали звуки прибирання та голоси слуг, у вікна зазирало сонце. Навпроти мене завмер головний інквізитор, пришпиливши поглядом до підлоги. 

— У інквізиції вуха по всьому Місту? — спитала відсторонено, намагаючись потягнути час, щоб вигадати виправдання. В мене не було і не мало б бути провидів спускатися в Яму, але якщо мене вже помітили…

Ліандер зробив крок назустріч. Показово розслаблений, навіть верхні ґудзики сорочки розстебнуті, наче він збирався роздягатися, і новина перехопила його в останню мить.

— Я контролюю усе Місто, — зловісно нагадав він. — За багато років у мене накопичилось чимало способів дізнаватися про те, що відбувається навкруги.

«Але про те, що король намагається знайти якийсь кулон у твоїх речах, не знаєш» — мстиво подумала я, та зовні все ще зберігала невимушений вигляд. Ліандер схилився до мого обличчя, завмер, ніби перевіряв: чи відсахнуся? Чи відведу погляд? 

— Навіщо ви спустились у Нижнє місто?

— Вирішила побачити на власні очі куди ви збирались відправити Найту, — знизала плечима, наче дійсно ходила на коротку екскурсію. Хто взагалі контролює чим розважаються безсмертні?

Але Ліандер підозріло звузив очі:

— Я ж пообіцяв вам повернути служницю. Вашу Найту. Якщо ви поводитиметесь чемно. То чого раптом саме зараз ви пішли туди?

Я відвела очі, удаючи, що розмова змусила мене нудьгувати, і раптом закрижаніла від усвідомлення: Ліандер знав імʼя Найти. Людина, що не запамʼятовувала імена служниць, навіть якщо мала їх за коханок, минулого разу не просто повторила за мною, а першою назвала це імʼя. Ліандер готувався до тієї розмови заздалегідь.

— Це був просто інтерес, — я спробувала сховати тривогу за роздратуванням. Відвернулась та різко обійшла чоловіка. Він не утримував, лиш стежив за мною поглядом. Опинившись у коридорі, я спинилась та гордовито скинула підборіддя:

— Ви самі колись хотіли, щоб я проводила більше часу поза будинком, а не сиділа у маєтку.

— Я мав на увазі Едем, — у його голосі майнув гнів. — Ви можете розважатись у Верхньому місті як завгодно. Кожен заклад та особлива кімната Елізіуму до ваших послуг. Але чого ви обрали Яму? Ви ж знаєте, що там небезпечно!

— Знаю. Але я була обережною, — кивнула і розвела руки, дозволяючи переконатись, що я ціла і всі частини тіла на місці. — Я вдовольнила свою цікавість. Такого більше не повториться, лорде.

Заспокоюючи тремтливе серце, я схилила голову, окреслила короткий уклін та вважала наш діалог завершеним. Схоже, ніяких доказів моїх зустрічей з Привидом у чоловіка немає. Але тепер варто бути дійсно обачною.

Та просто піти мені не дали. Ліандер вигадав нове питання:

— Чи не забагато часу ви проводите з Беліеном?

— Він мій друг, — я обернулась до чоловіка та твердо зустріла його погляд. Вимовила з докором: — І я чітко розділяю друзів та коханців, якщо ви переймаєтеся через це.

Він підтиснув губи, зрозумівши натяк, оглянув мене, шукаючи щось відоме тільки йому. А коли я вже збиралась рушити геть, тихо вимовив:

— Ні, не через це. Вам не варто покладатися на Беліена, Еларо. Навряд він захищатиме вас.

Декілька секунд я дивилась на Ліандера, намагаючись зрозуміти чи це погроза. Він зітхнув, потер долонею задню частину шиї, запустивши пальці за комір ідеальної сорочки. А наступні його слова змусили мене застигнути на місці:

— Доведеться на кілька днів замкнути вас вдома.

Здригнувшись, я спантеличено розширила очі. Замкнути? Та невже я досі не замкнена в Едемі або ж у цьому Місті?

Ніколи раніше чоловік не обмежував моє право на пересування, ніколи не утримував силою, не торкався мене проти волі. Тому повірити, що він зробить це зараз було складно.

— Замкнути? — я повторила слово, прокручуючи в голові його значення, але наштовхувалася тільки на погані. — Ви ж не хочете…

— Хочу, — перебив Ліандер і знову суворо глянув на мене: — Я хочу що б на церемонії все пройшло добре. А для цього ми не маємо потрапити в жодні скандали. Якщо ж хтось зі Свілих, хто налаштований проти мене, дізнається про ваші прогулянки туди, де не слід бувати, вони використають це. І коли ви вже не хочете йти мені на зустріч з власної волі, то доведеться вас замкнути. У моменти моєї відсутності вдома, за вами наглядатимуть інквізитори, щоб ви не накоїли більше дурниць.

Застигнувши від неочікуваності, я кілька разів безглуздо відкривала та закривала рот. Першим прийшло обурення, яке мало б штовхнути мене на сварку з чоловіком: чергову, просочену отрутою з обох боків, що не призведе ні до чого, окрім образ та мовчання. Та з іншого боку в мене вчепився страх: якщо він дійсно замкне мене в будинку, я не зможу спуститися в Яму, коли там будуть інквізитори, а тому не зможу допомогти Привиду, не вилікую людей і там почнеться справжня епідемія…

— Повертайся до себе, Еларо, — вимовив Ліандер та відвернувся, збираючись піти, але я кинулась до нього. Схопила його за лікоть, спиняючи. Чоловік обернувся, здивовано подивився на мої пальці, потім в обличчя, але виривати свою руку не став, спинився, очікуючи на мої дії.

— Але я думала, що ми вирушимо разом подивитися на ритуал в Мідтауні.

Його ліва брова сіпнулась вгору:

— Відколи вас зацікавив Світлий день?

«Відтоді, як чоловік зібрався замкнути мене вдома». Але вголос відповіла:

— Ви ж просили мене йти вам назустріч та докласти зусиль для отримання благословення. Тому треба зʼявлятися разом перед іншими.

В його погляді все ще жила недовіра. Я зазирала йому в очі, коли відчула, що він накрив долонею мої руки.

— Вам не буде нудно там? — спитав із сумнівом, і я рішуче хитнула головою:

— Це заради нашої перемоги, лорде.

— Там будуть інші Світлі, — він все ще вагався, бо знав, що я не люблю такі заходи. Легко погладжував шкіру моїх рук.

— Один день в їхній компанії якось переживу, — запевнила і сама сплела свої пальці з його. Чоловік здивовано опустив голову.