29

Привид

Вже скоро мали повернутися Кабіл та Роккі. Останній на зв'язок не виходив. Тіні намагались не робити цього без необхідності, щоб не витягувати з мене енергію. Значить, усе йде за планом. В гіршому випадку він повернеться з порожніми руками і доведеться щось вигадувати для Світлої.

Звісно, якщо вона дійсно прийде та виконає обіцянку…

— Сибілла хотіла тебе побачити, — дивлячись вбік, вимовила Ласка. — Ти зібрався тепер постійно ховатися від неї?

— Не хочу з'являтися без нагальної потреби, — відповів відчужено, розворушуючи черговий завал. З-під каміння вибігли та кинулись в різні боки товсті мокриці. — Ситуація в Притулку поки контрольована, я нічим більше допомогти не можу.

Варто було рушити далі, як переді мною виникла темна пляма та сформувалась у жіночу постать.

— Ти міг би хоч спробувати зав'язати стосунки більше ніж на одну ніч, — вимовила вона, але я обійшов її, прямуючи до підйому на поверхню, і тіні знову довелось наздоганяти: — Живим людям потрібна сім’я, друзі, підтримка. Ти міг отримати це, якби захотів.

Спинившись, я роздратовано обернувся до неї:

— Тут? — окреслив півколо рукою, вказуючи на те, що нас оточувало: чорно-сірі руїни, просочені гниллю та смородом.

— А у тебе якісь варіанти є? — вона склала руки на грудях у захисному жесті. В очах спалахнув тьмяний вогник: — Так, ти знаходишся саме тут і зараз. Тебе ніколи не випустять нагору, бо твоя сила загроза для них. Вони життя, а ти смерть. У тебе не буде в запасі кількох сотень років, щоб спробувати відчути хоч подобу щастя та спокою, ти мусиш зробити це зараз. В цьому Сибілла точно мала рацію. Тобі потрібні поруч живі люди, а не тільки тіні, — вона зробила коротку паузу, за яку на її обличчя встиг видертися гірко-саркастичний вираз, і закінчила: — А якщо ти раптом почав мріяти, що якась Світла красуня опуститься до твого рівня, то повертайся у реальність і спробуй вижити у ній.

Стрімко розвернувшись, я сховав руки в кишені та швидко рушив у запланованому напрямку. Останні слова раптом зачепили болючіше аніж мали. Адже я навіть не думав про таке.

Майже.

— Сибілла тобі не подобається? — Ласка знову наздогнала мене. Я відповів не дивлячись на неї:

— Мені не подобається її мотив. Вона знає, що не протягне тут довго. І як усі тут втомилась втрачати близьких. Вона тягнеться до мене в надії, що я зможу її врятувати…

Спинившись на краю вирви, задумливо обернувся назад.

— Але я не можу. Скільки б не боровся.

Варто було рушати до Муру, а дорогою зазирнути в крамницю фільтрів. Іноді теперішньому продавцю вдавалось дістати їх раніше вказаного понеділка. Та дійти до потрібної вулиці не судилося. В голові спалахом болю пролунав крик:

— Володарю, мені потрібне тіло!

Через стривожений тон Роккі, я застиг на місці та навіть не наважився ставити питання. Він не попросив би про таке, якби йому чи провіднику щось не загрожувало. Тому, не витрачаючи час, висмикнув з кишені складни ніж, оголив лезо і провів ним по передпліччі. Вкриту десятками давніх рубців шкіру розсікла чергова червона лінія, і вниз заструменіла двома цівками кров.

— Щоб його злидні обсіли! — спересердя побажала Ласка, і навіть спробувала допомогти мені втримати рівновагу, коли перед очима попливло. — Що в нього там сталося?

Я втримався на ногах, вирівнявся, і огорнувся Темрявою, переміщаючись до Муру. 

Світ навколо розчинився, а потім знову зібрався докупи. Я стояв перед Муром, що тремтів у повітрі, як марево над розпеченим камінням. За нем клубочився туман, ворушився, то відступаючи, то наближаючись до самої межі.

Раптом з-за сірої димки вирвалась постать. Високий чоловік з розпатланим волоссям, що липло до спітнілого обличчя. Він біг, схиливши голову вперед. Темне волосся, коротко підстрижене, злиплося від поту. Руки притиснуті до боків, рухи різкі, економні. Обличчя худе, з різкими рисами, губи зціплені, але в очах читався страх, який не можна було приховати жодним досвідом.

Він перетнув Мур, залетівши за прозору межу, і миттєво запнувся об власні ноги. Впав важко, простягнув руку вперед, наче хотів схопитися за землю, втриматись. Але тіло його задрижало, контури розмилися, і за мить він розвіявся тінню, розсипавшись на сотні дрібних темних клаптиків, що зникли у повітрі. Залишивши після себе тільки велику книжку у твердій палітурці.

Роккі матеріалізувався поруч у звичному вигляді:

— Пане, його вбили. Я не встиг нічого вдіяти. Мав швидше повернутись, аби не втратити зв'язок.

— Хто вбив? — я глянув за Мур, сподіваючись побачити як слідом вибіжить Кабіл: — Як? Ти бачив вбивцю?

Роккі відвів очі та сховав руки за спину. Голос пролунав пригнічено:

— Кабіл чекав під адміністрацією, поки я нишпорив всередині, все як завжди. Аж раптом я почув крик, ззовні здійнявся гвалт, коли я вискочив, він лежав на землі в калюжі крові та затискав рану на животі. Навколо збирались люди, намагались допомогти, але… було видно, що все марно. І я побіг.

Стиснувши кулак, я зробив глибокий вдих. Кров згорталась, лишивши на руці ланцюжки темної кірки.

— Пробачте мені, — Роккі винувато схилив голову. — Я мав попросити про тіло, щоб перетнути Мур, адже провідник на той час вже був мертвий.

— Я розумію, — втомлено натиснув пальцями на повіки. — Ти зробив усе правильно. Тепер треба відшукати Щура.

— Володарю, — оговтався Роккі та вказав на книгу, яку проніс до Ями. — Усі відомості про родину Черлес стерті. Здається, інквізитори попрацювали. У лікарні, що знаходилась ближче до адреси, яку назвала Світла, теж ніяких відомостей, але мені вдалося дізнатися від сусідів, що подружжя переїхало незадовго до інциденту з іншого району. Я знайшов родину лікаря-акушера, що в той час працював саме в тому районі. Ніяких офіційних відомостей також немає, але він вів щоденник, і в ньому дещо є.

Оглянувши книгу уважніше, виявив, що це скоріше журнал, який лікар писав сам для себе.