27

Елара

Відчувши укол сумнівів, я насупилась:

— Власне благословення? Хочеш сказати, що ті плітки не маячня? Але ж дозвіл видається на пару.

— Зазвичай на пару. Таке правило, — підтвердив Беліен, але з його обличчя все ще не зійшов співчутливий вираз. — Та це не закон божественного артефакту, а лиш умовність. Ти ж розумієш, — він окинув мене швидким поглядом, але різко хитнув головою, наче не знайшов те що шукав, та піднявся з місця. Почав нервово ходили вздовж дивану: — Місто — закрита система, усі процеси в ньому мають контролюватися. Ми не можемо необачно плодити безсмертних. Кожен з нас черпає енергію з Вінка Світла, щоб віддавати її Місту: людям, землі, воді. Та якщо втратити баланс, усе полетить шкереберть: артефакт не витримає кількості Світлих і не зможе дати необхідної енергії для Міста, тоді стануть гинути врожаї, висохнуть джерела, спорожніють шахти. Тому існують правила, щоб Місто могло жити і рости, — з останнім словом він спинився рівно навпроти мене, наче готувався до цього моменту. Глянув зверху вниз: — Але іноді правила порушують. І саме так сталося з королем. Він діяв необачно та витратив своє благословення на іншу жінку.

— На кого? — запинаючись, спитала я. Не відриваючи від мене уважного погляду, Беліен зробив крок до дивану та опустився поруч зі мною. Мов боявся, що втративши зоровий контакт, привабить лихо, він торкнувся моєї руки в заспокійливому жесті:

— Ніхто не знає. Є лише чутки. Королева не одразу зрозуміла, а тільки тоді, коли за кілька років спроб, у неї так і не вийшло подарувати Едему нове безсмертне життя.

Врешті він глянув вбік, показавши чіткий профіль з рівним тонким носом, сумно похитав головою:

— Тоді головному інквізитору наказали шукати серед жителів Мідтауна. І він справді дещо знайшов, — він скосив на мене очі, як шолудивий пес, що знову погриз улюблені капці господаря.

— Ти хочеш сказати, що я… — мені забракло кисню. Спробувала схопити ротом повітря, але воно наче щезло з кімнати.

— Арон, води! — гукнув Беліен, вирівнявся та простягнув руку в сторону, і вже за кілька секунд підніс до моїх губ келих. Я зробила ковток та ледь не вдавилась, закашлялась, але не дозволила собі допомогти. Встала з місця, не знаючи куди себе подіти. Шалений протест назрівав у тілі.

— Ні, це нісенітниця, — вимовила впевнено, рішуче обертаючись до Беліена. Він закусив нижню губу, з жалем спостерігаючи за мною, і я стрімко відвернулась знову. Відійшла до скляної стіни.

— Еларо, — він нечутно наблизився, поклав руку мені на плече, та я смикнулась, скидаючи її, відсторонилась.

— Це неправда. Я знаю хто мене виростив. Я знаю своїх батьків!

У його погляді плескалося гірке співчуття, обдаючи мене прохолодними хвилями безпорадності. Провина та сором за чужі дії раптом знесилили мене, ногами розлилась слабкість, і я ледь змогла встояти рівно. Беліен кинувся до мене, витягнувши руку, щоб підтримати, але я навідмаш вдарила його зворотним боком долоні. Він спинився, розгублено глянув на власну кінцівку.

— Чому це приховують? — притиснувши руки до грудей, я знову дивилась на Місто. — Чому я дізнаюсь про це зараз? Мене народила Світла чи все ж смертна жінка? Я не розумію…

— Тихіше, Еларо, — Беліен знову наблизився, цього разу зміг легко обійняти мене за плечі, притримав, хоч я і не збиралась видиратися. — Саме тому й не говорили. Ситуація склалася складна та неоднозначна. Ти ж усвідомлюєш що станеться, якщо люди в Мідтауні подумають, що звичайна жінка могла народити Світлу дитину? Звісно ж усі відомості про тебе стерті! Нам не хочеться бунтів чи сумнівів у божественній силі артефакту. Інакше Місто вийде з рівноваги, почнуться заворушення, а постраждають звичайні люди, які хочуть лиш спокійно жити своє життя, бути впевненими у майбутньому, ростити дітей та насолоджуватися стабільністю.

Він погладжував мене по плечах, як міг би заспокоювати пригнічену дитину. А мій погляд линув все нижче у глиб воронки, поки не торкнувся обрисів далекого сірого туману.

— Навіть якщо це правда, — через силу видавила з себе, хоча кожне слово пручалось, відчуваючи свою безглуздість. — І ви навіть не спробували знайти мою матір? Вирішили ігнорувати мою спорідненість з королем? Чому він не визнав мене одразу?

— Все трохи складніше, Еларо, — Беліен схилив до мене голову, і тернувся чолом об щоку. — Світло оберігає тебе, як будь-кого з нас, ми не можемо довести твою спорідненість з королем.

Я вхопилась за ці слова, стрімко обернувшись до нього, від чого Беліен сіпнувся та трохи відсунувся.

— Так само як і не можете довести спорідненість з батьками, правильно? Я все ще можу бути їхньою дитиною!

Він важко зітхнув, відпустив мене та став поруч, теж оглядаючи місто з верхівки, наче крук, що злетів на високу гілку та виглядає здобич.

— Ти дійсно віриш, що смерті могли народити безсмертну дитину? Що ж мало статися для такого?

Мені не було що сказати. Моя поява завжди була дивом, або ж прокляттям для деяких. Її ніхто не міг пояснити. Вона вважалась випадковістю чи провидінням, для когось поганим, а для інших хорошим знаменням. Мені казали просто: так сталося, на все воля Світла.

Я завжди знала хто мої батьки, тому навіть не могла припустити, що дурні чутки про короля хоч якось можуть мене торкнутися.

Та зараз… раптом виникло логічне пояснення. Але прийняти його було вище моїх сил!

— Чому Феліор не отримав покарання за порушення правил? — опанувавши себе, вимогливо скинула підборіддя: — Чому його не позбавили посади правителя? Він мав бути хранителем волі артефакту, а натомість спаплюжив єдиний шанс подарований йому.

Беліен підтиснув губи, задумливо опустив голову та шарпнув ногою пухнастий килим. Заговорив, ретельно промовляючи кожне слово:

— Феліор хороший керівник та медіатор. В нього талант до управління і розв'язання суперечливих питань. Саме через те, що ми не хотіли скандалу та зміни влади, не бажали породжувати хаос у Місті, ми не стали підтверджувати або ж спростовувати цю інформацію. Більшість проголосувала за те, що про інцидент просто треба забути, наче й не було нічого. Ти одна з нас, безсмертна, а на все інше байдуже.