25

Привид

Поки стоїть Мур, жодна жива душа не може пройти крізь нього нагору. Піднятися на рівень вище можна тільки ставши обраним та обдарованим Світлом. Так стається зі слугами, що йдуть служити в Едем: до панів або в Елізіум.

З Ями, наскільки мені відомо, ніхто ніколи не вибирався. Тут опиняються ті, від кого системі вже нічого не потрібно, крім каторжної роботи на чорних заводах, що тут розташовані.

Ті ж, хто живе вище, можуть спускатися вниз. Але якщо слуги можуть вільно навідуватися у Мідтаун до родичів, то звичайний смертний, котрий увійде до Ями та затримається більше ніж на кілька годин, назад вже не повернеться. І назавжди залишиться тут.

Так колись сталося з Гленом.

Тому мешканці Мідтауну могли приходити провідати родичів чи знайомих, лиш кілька разів на місяць, і обирали триматися ближче до Муру.

Та й на це наважувались лиш одиниці. Відвідування Ями вважалось ганебним, і більшість людей прагнули скоріше забути тих, кого викинули на дно Міста.

Хоча були й ще деякі люди. Такі, як Кабіл, наприклад. 

Сутулий, незграбний чоловік з бігаючим поглядом тривожної людини, завжди носив широкий багатошаровий одяг, ходив трохи підстрибуючи та часто озирався, ніби підозрював, що увесь світ слідкує за ним. Він майже ніколи не перетинав Мур повністю, міг просунути руку, щоб віддати пакунок або забрати гроші, та не більше.

Щур, сунувши руки в кишені незмінної дублянки, в якій напевно і спав, переступив з ноги на ногу та широко позіхнув, не прикриваючи рот з почорнілими зубами.

Я скинув з себе морок і повільно наблизився, дозволяючи себе помітити. Кабіл насторожився, знову озирнувся, але до Ями ніколи не стояло черги, особливо зранку. Більшість мешканців Міста обирали ігнорувати існування цього місця.

— Мені потрібно, щоб ти провів Роккі до Мідтауну, — я одразу перейшов до справи.

Тіні безтілесні та неживі, вони могли б пройти крізь Мур, але надто сильно повʼязані зі мною. Тому кожен раз необхідно знаходити добровільного провідника, який дозволить зачепитися за себе, пронесе тінь до необхідного місця, а потім поверне назад. Кабіл робив таке багато разів, але зараз завагався.

— Завтра Світлий день, — голос в нього був високий, а через відсутність зуба він посвистував. — Спустяться Світлі та інквізитори…

— Повернеш тінь сьогодні вночі. Їй вистачить часу, і ніхто нічого не помітить.

— А якщо відчують на мені сліди Темряви? — він не дивився мені в очі. Щур флегматично підтиснув губи до носа та не втручався.

— Не відчують, — я починав дратуватися. — Тобі ж не вперше, чудово знаєш як це працює.

Він навмисне голосно зітхнув.

— Раніше мені не погрожували слуги Світлих.

— Погрожували? — я зацікавлено підійшов ближче до Муру. Відчув небезпечний жар від прозорого барʼєру, яким той готовий був обпекти мене в разі спроби пройти далі.

Кабіл зиркнув на мене зацьковано, знову озирнувся та прошепотів:

— Він сказав, що більше через мене звʼязку не буде, і щоб я навіть не намагався щось дізнатися. І взагалі краще мені не базікати.

Я розгублено глянув на Щура. Той нарешті виявив цікавість до розмови, стрепенувся.

— Але як же вони передадуть оплату? — от що його турбувало. Мене ж хвилювало інше:

— Якщо вони хочуть, щоб я вбив дівчину, потрібен провідник до Едему. Хто ним стане?

— Вони когось надішлють, — Кабіл насупився, подивився в очі Щуру: — Мені сказали не смикатися. Просто чекати. Ніби моя роль завершилась на тому, що я домовився. А ближче до потрібної дати зʼявиться провідник, в нього будуть гроші та можливість піднятися до Едему.

Відвернувшись, я деякий час міркував. Не міг збагнути чому замовник ховається від мене. Все одно я назавжди закритий у Ямі, попередити Світлих, навіть якби захотів, не зміг би. По-перше, треба видертися на Едем, а по-друге, хто мені повірить?

— Подвійну оплату візьму, — швидко буркнув Кабіл, коли йому обридло чекати. — І поверну тінь сьогодні ввечері.

Він протягнув за Мур руку. Першими в долоню опустились монети, він поворушив їх великим пальцем, перераховуючи, кивнув. І слідом під рукав ковзнула тінь.

— Він розкаже куди треба, — я відступив, а Кабіл скоріше відсмикнув руку, ховаючи гроші в кишенях обʼємного одягу. Щур плямкнув губами та заговорив про своє:

— А мені купи цигарок нормальних і пляшку…

Слухати я не став, розвернувся та рушив у справах. Тепер варто дочекатися інформації, яку Роккі знайде у міських документах про Елару. Чи справді вона була народженою серед смертних або ж якось потрапила в Мідтаун?

Здається, вона дійсно може загрожувати усталеному порядку Світлих. Та чому ж лиш зараз від неї вирішили позбавитися?

А ще слід було очікувати якогось провідника. Скоріш за все чийогось слугу. Цікаво ким він виявиться…