24

Привид

Найяскравішим у ній було волосся: світле золото, що не тьмяніло навіть у вічній сірості Ями. А ще палаючий рішучий погляд. Ніби щось змінилось за короткий час між двома нашими зустрічами, і крига її зіниць спалахнула зсередини.

— Ласка, відверни увагу Сибілли та інших доглядачів, якщо вони ще не сплять, — попросив, повільно ведучи поглядом по рівному стану Світлої. Витончена, граційна, як статуетка, виготовлена вмілими руками майстра.

Тінь не відгукнулась, все ще налаштована вороже, але не сперечалась і віддалилась.

— Я проведу вас до хворих, але не наближайтеся та не говоріть з ними. Я прикрию вас тінями, щоб не приваблювати увагу, та поводьтеся тихо.

Вона мовчки кивнула, демонструючи, що може бути поступливою.

Її пропозиція все ще здавалась знущанням, але щось у її інтонації, або цьому непорушному погляді, змусило погодитись. Тому, упіймавши відлуння думок Ласки, я ступив ближче до Світлої та огорнув нас Темрявою. Вона знову сіпнулась, сторожко зиркнувши на прояв моєї сили, але вирівнялась, намагаючись зовні лишатись незворушною.

Мені захотілось затримати цю мить, розтягнути переміщення, спостерігаючи за її реакцією. За непроникним щитом з гордині ховалось дещо мʼяке та манливе, як дорогоцінний кристал, огорнутий колючою жорсткою породою.

Та за мить пітьма розвіялась, викинувши нас на порозі знайомого ангару. Завтра доведеться поплатитися за ці переміщення, надто багато сил на них витрачаю сьогодні, але вести Світлу провулками Ями було б небезпечніше.

Вона глянула на мене, ніби питала дозволу, і дочекавшись кивка, повільно пройшла в зал. Ледь помітно поморщилась, смикнула рукою, ніби хотіла закрити обличчя від запаху, що просякнув ці стіни, але зчепила руки на животі та повернула собі зовнішній спокій. Поки вона уважно придивлялась до людей що лежали в спільному залі, більшість з яких вже спали, дослухалась до вологого страшного кашлю, що розносився під дахом та відлунював від стін, я спостерігав за нею. Відчув як пришвидшилось її дихання, як зʼявилась слизька жалість в очах.

— Тут холодно, — прошепотіла вона до мене, але дивилась на стару з коротким сивим волоссям, що лежала накрита ковдрою і двома бушлатами.

— Холодно, — сухо погодився я. — Повноцінно опалювати спільні зали надто складно.

Вона пройшла ще трохи далі та спинилась навпроти старого, що сидів на ліжку, загорнутий у плед, дивився перед собою сліпим поглядом, а між його ніг стояло відро, в яку той іноді випльовував темну кров. З кожним вдихом з його легень виривалися хрипи, а посірілу зморшкувату шкіру вкривав дрібний рожевий висип.

Світла все ж не витримала, відступила на крок, стрімко відвернулась і затисла рот рукою. Її погляд метнувся з кута в кут, завмер, і за кілька секунд вона промовила:

— Це дійсно воно.

Назвати хворобу не наважилась, ніби з неї витягли усю сміливість, з якою вона вимагала провести її до хворих.

— Переконалися? — я схилив голову, щоб бачити її розгублені очі: — Можемо повертатися?

Вона глянула на мене, і вже кивнула, але раптом передумала, озирнулась, знову нишпорячи очима по ліжках. Спитала дуже тихо:

— Скільки тут хворих?

— Зараз симптоми зʼявились вже у вісімнадцятьох. Але завтра кількість значно збільшиться.

— Але тут набагато більше людей, — вона спантеличено обернулась до мене. — Чому вони усі разом? Хворих необхідно було відокремити і…

Вона обірвала себе. Погляд прикипів до моєї посмішки.

— У нас немає ресурсів, щоб забезпечити цим людям окремий блок. Не вистачає їжі та теплого одягу, немає слуг, що допоможуть з доглядом, — останнє зауваження вийшло надто грубим, і Світла ображено підтиснула губи. Я оговтався та відвів очі, закінчивши спокійніше: — Тим паче симптоми проявляються на пʼятий-шостий день після інфікування, а значить, що майже всі вони і так були заражені.

Вона німувала деякий час, і я був готовий до того, що вона відмовиться. Забере слова назад, вирішить домовитися про оплату замовлення грошима, або почне торгуватися за кільцюкість ліків, які зможе дістати. Та вона здивувала.

— Ці люди зможуть протриматися ще півтори доби?

Вона стиснула руки в кулаки та дивилась на мене з-під світлих брів.

— Я сподіваюсь на це, — тільки й зміг відповісти. Вона кивнула:

— Тоді я прийду після завтра. За годину до того як сюди спустяться інквізитори. Потрібно буде зібрати усіх людей, що вже хворіють, або могли бути інфіковані, у цьому приміщенні. І я зцілю їх.

Вона говорила рівно, без гордості чи огиди. Просто озвучувала план, який вже узгодила з собою, і тепер очікувала тільки мого підтвердження. А я все ще не міг осягнути її справжній мотив. Навіщо Світлій допомагати покидькам, яких скинули в Яму помирати? Наша доля все одно не зміниться.

Та вона все ще очікувала на мою відповідь. І я кивнув, а потім огорнув нас Темрявою, повертаючи до оранжереї.

Світла одразу відійшла від мене на кілька кроків, відвернулась, задумавшись.

Невже, вона оцінює інформацію, яку попросила мене дістати, настільки дорого?

— Ви впевнені у своєму рішенні? — схилив голову до плеча, коли мовчання затягнулось. Світла повернула до мене голову, виринаючи з задумливості, у яку впала надто глибоко, і тепер кілька разів розгублено кліпнула, повертаючись в реальність.

— Так, звісно. Просто планую як… — вона обірвала себе, різки хитнула головою: — Не важливо. Привиде, скажіть, чи можу я попросити звертатися до мене на «ти»?

Я зацікавлено підняв брову:

— Як я можу говорити так зі Світлою?

Вона озирнулась на плющ, який вже вдруге приваблював її увагу. Повела плечем:

— Мені здається, ви могли б говорити зі мною і набагато гірше. Наприклад, як ваша тінь. То що?

Вона сховала руки за спину, наче застерігала сама себе від спроб торкнутися темної лози, і подивилась на мене. А я ніяк не міг збагнути чи знущається вона з мене, чи говорить серйозно. Жодного разу вона навіть не спробувала всміхнутися, і від цього здавалась дещо несправжньою.