23

Елара

— Не тут, — вимовив Привид, і нас огорнув чорний туман, наче непрозорий вихор. Вир звузився, і я навіть сахнулась від його стінки, та наступної миті все щезло. Ми опинились у знайомій оранжереї.

Привид підійшов до столика, вказав долонею на стільницю, і я слухняно виклала теку. Поки він роздивлявся папери, крадькома озирнулась, але тіней поруч вже не було.

Натомість уважніше придивилась до плюща, що вперто дерся вгору по металевій конструкції, наче сподівався колись пробитися за туман і побачити сонце. Його великі листи здавались оксамитовими, і по них вились темно-червоні візерунки, як кровоносні судини. Самі лози були темно-синіми, іноді переливаючись майже до чорного, а місцями стаючи фіолетовими. Але найдивнішим виявилася їхня схожість на візерунки, що вкривали тіла Світлих.

Я зацікавлено потягнулась до найближчого з листів, щоб переконатися, що він мʼякий на дотик. В Едемі такі лози не росли.

— Краще не чіпайте його, — сказав Привид, не обертаючись. — Це паразит, і він отруйний.

Мої пальці завмерли за міліметр від листка.

Я безсмертна, і ніяка отрута не здатна мене вбити. Але я, як і усі Світлі, здатна відчувати біль. І щоб швидко залікувати або знеболити рани, я мала б використати Світло, а робити це в Ямі дозволено тільки інквізиторам.

Тому я все ж опустила руку.

— Не достатньо, — Привид закрив теку і подивився на мене: — Я хочу отримати документальне підтвердження її страти та причину.

— Це все, що було в інквізитора, — я повільно опустилась на стілець, і чоловік повторив мій рух. — Можливо, знайду ще щось в архіві Світлого, котрий контролює процес навчання слуг. Адже вона була служницею? Ви знаєте у чиєму домі? Якби в мене було більше інформації…

Він не дослухав.

— Якби ця інформація була в мене, — вимовив роздратовано. — Необхідності в чужих послугах не виникло б.

Зробивши глибокий вдих, я кинула погляд вбік. За брудним склом оранжереї майнули кілька темних силуетів.

— Добре, я шукатиму ще інформацію.

Йдучи сюди, я була майже впевнена, що Привид не вдовольниться кількома листками. Але і в мене змінилися обставини. Обернувшись, уважно подивилась у чорні очі:

— У мене є ще одне замовлення. Потрібна інформація.

Він зацікавлено підняв темну брову:

— Хочете отримати її посмертно? — відкрито насміхався. Та я відповіла стримано:

— Ні. Відповідь на це питання я хочу отримати якнайшвидше.

Він відкинувся на спинку стільця, схрестив руки на грудях і пройшовся по мені задумливим поглядом:

— Припустимо, — погодився насторожено. — Яка інформація вас цікавить?

— Про моє народження.

Він насупився.

— Хіба це не має бути вказано в книгах Едему? — спитав прискіпливо, наче в чомусь мене підозрював.

— Ні. Я народилася у Мідтауні.

За межами оранжереї почувся гуркіт, різкий металевий вереск розітнув повітря, пролунало кілька вигуків, а потім усе стихло. Я рефлекторно обернулась на звук, помітила рудий відблиск, наче від полумʼя, але більше нічого. Знову перевівши погляд на Привида помітила, що він придивляється до мене зацікавлено:

— Ви народилися смертною? — уточнив він. — Чи смертні породили безсмертну?

— Я не знаю, — хитнула головою, і сіпнулась, коли він різко піднявся, обійшов стіл, схилився до мене й одним рухом задер мій рукав. Ледь перламутрові лози показались з-під тканини, я відсахнулась і притисла руки до грудей. 

— Ви памʼятаєте себе без цих візерунків на тілі? — спитав по-діловому, наче щойно взагалі не торкався мене без дозволу, або вважав це нормальним. Обсмикнувши рукави, я опанувала себе:

— Ні. Тільки з ними. Я взагалі мало що памʼятаю про своє дитинство.

Він все ще стояв наді мною, дивився на мої передпліччя, наче вони ховали якісь таємниці, а тоді простягнув відкриту долоню:

— Дайте руку.

Я спантеличено глянула на його довгі худі пальці, потім знову на обличчя. Він помітив мій сумнів:

— Якщо відчуєте загрозу — використаєте проти мене Світло.

Це не заспокоїло, але я все ж повільно протягнула руку вперед. Пальці у Привида виявились теплими, а мені чомусь здавалося, що він крижаний. Ледь стиснувши, він перевернув мою кисть, вивчив шкіру над венами, і раптом по моїй руці ковзнули нитки Темряви. Вони нагадували тонких змій, що облітали наші руки, або на чорні стрічки, які пірнули мені в рукав. Тієї ж миті я смикнулась, але Привид перехопив мене й іншою рукою, утримуючи міцно, але обережно.

— Не бійтеся, вам же не боляче? — заспокійливо спитав він. Глянувши йому в очі, я мала визнати, що дійсно не відчуваю болю. Лякала невідомість. Вперше у житті я бачила застосування Темряви. Сили, яка у Місті вважалась забороненою та проклятою. Не розуміла, що саме робить Привид, але бачила як легко кориться йому сила. Невже таке можливо?

Чорні стрічки зникли так само несподівано як і зʼявились. Привид відпустив мою руку, відійшов до стільця, поки я оглядала власну руку. Зайвий палець на ній не виріс, так само нічого й не зникло.

— Дуже цікаво, Еларо, — Привид сів навпроти мене, закинув ногу на ногу: — Напевно, деталі вашого походження дуже добре приховують. Це ж який скандал міг розгорітися, якщо стане відомо, що смертні здатні породити напівбожество.

В його голосі промайнула відчутна зловтіха. І я навіть могла його зрозуміти.

— В цьому й питання, — я склала руки на колінах. — У досьє моїх батьків вказано, що батьківство встановити не вдалося. Допоможіть мені зрозуміти що сталося насправді.

Він потер пальцями темну щетину на гострому підборідді, міркуючи над моїми словами. Повільно кивнув:

— Добре, у мене є кілька ідей. Але натомість мені потрібні ліки.

Підтиснувши вуста, збиралась сказати, що сьогодні принесла гроші. Прийшовши вперше, я була пригнічена та налякана власною зухвалістю, і можливо, необережно кидалась словами. А тепер розуміла, що якщо він попросить багато дорогих ліків, то мене можуть у чомусь запідозрити.