21

Елара

Зазвичай Ліандер не повертався додому раніше. Тому зараз його несподівана поява вибила мене з рівноваги.

Розгубилась, не знаючи, що відповісти. Погляд самовільно кинувся в бік тумби, але я оговталась та знову глянула на чоловіка:

— Не чула коли ви повернулись.

— Напевно, були чимось дуже зайняті, — байдуже припустив Ліандер, узявшись кріпити золоті запонки. Мою шкіру крізь кишеню штанів вже пропалював ключ, а чоловік повторив питання: — То що ви хотіли?

Нервово облизнувши губи, я намагалась вигадати виправдання. Багато років я не заходила в спальню чоловіка без особливої потреби, взагалі важко згадати таку ситуацію за виключенням візиту Ріени. Але він вже підняв на мене очі, пронизав прискіпливим поглядом, і довелось себе опанувати.

— Хотіла поговорити щодо церемонії.

Ліандер повільно опустив руки. На обличчі зʼявився вираз щирої зацікавленості.

— У вас є якісь новини? — обережно, наче боявся злякати, він наблизився, і мені довелось докласти зусиль, щоб лишитися на місці.

— Можливо. Я думаю, якщо ми хочемо отримати благословення, то маємо підготуватися разом.

— Я уважно слухаю, — його голос став нижчим. Ліандер спинився за крок від мене, схилив голову набік, придивляючись до мого обличчя. Мені все більше ставало незручно. Наче я опинилась посеред величезного капкана, і будь-який необережний рух активує спусковий механізм.

— Нам потрібно стати більш схожими на звичайну пару, щоб переконати короля в необхідності надати перевагу нам, — вимовила я. — Тим паче, в разі успіху, нам доведеться провести деякий час разом. То чи не варто нам трохи звикнути одне до одного?

Він задумливо вигнув губи. Під його поглядом я відчувала себе не просто оголеною, а вивернутою навиворіт, але зовні зберігала спокій. Принаймні я розраховувала, що це виглядає як спокій. Рахувала власні вдихи, не дозволяючи серцю зірватися на біг.

— Ви ж знаєте, Еларо, я завжди прагнув налагодити стосунки. То що ви пропонуєте?

Від здивування він навіть забув спитати чому я шукала чоловіка, якого не мало бути вдома, у його спальні, котру обминала останнє десятиліття.

— Може проведемо час разом? — повела плечем та все ж опустила очі, не витримавши його допитливого погляду. Він замовк, і в мене кров закрижаніла у венах. А що як він вже перевірив чи на місці ключ? Раптом моя поведінка здалася йому підозрілою?

— Гарна ідея, — вимовив він, дозволяючи мені зробити повільний видих. — Дозволите запросити вас на обід? Я збирався виїхати до Елізіуму.

Комплекс під назвою Елізіум був місцем де розташувались казино, крамниці, ресторани та бари Едему, а також досить специфічні кімнати розваг на будь-який збочений смак. Неонові вивіски пульсували всіма кольорами веселки, відбиваючись у начищених до блиску мармурових підлогах. Зі всіх куточків лунала музика, змішуючись з дзвоном автоматів, голосами та реготом відвідувачів і штучним сміхом дівчат у відвертих убраннях. Усе там кричало про гроші, задоволення та гріховну ненаситність.

Мені це місце не подобалось. Надто гамірно, багатолюдно та… брудно. Хоча навряд я змогла б знайти там хоч трохи пилу чи сміття. Бруд тут був іншого ґатунку — той, що в'їдається в душу, а не в одяг.

— У вас там, напевно, зустріч, — задумливо промовила, не відчуваючи сміливості відмовити прямо. Чи зможу я витягнути з чоловіка інформацію про той кулон, або ж про запис у досьє моїх батьків? Чи знову отримаю наказ не пхати свого носа у справи інквізиції?

— Заради обіду з дружиною я скасую зустріч, — не задумавшись, вимовив Ліандер. — Не пробачу собі, якщо повернусь, а ви передумаєте.

Він схилився до мого обличчя, подивився в очі та наблизився так, що я відчула його подих на своїй шкірі. Завмерла, як миша перед змією, припинила дихати. Але чоловік лиш ніжно торкнувся вустами моєї щоки та відступив.

— Збирайтеся, Еларо, водій вже чекає, — і він відійшов до шафи, поправляючи комір сорочки перед ростовим дзеркалом. Я кивнула і вискочила в коридор. Доведеться повернути ключ пізніше.

Обід в ресторані Елізіуму проходив спокійно. Ліандер обрав один з найтихіших закладів, замовив віддалений столик, відокремлений від решти зали огорожею з живими квітами. Розмова не клеїлася, не допомагало ані вино, ані вишукані страви чи жива музика, що долинала від сцени. Ліандер не любив порожніх розмов і ніколи не ділився зі мною робочими справами, тому ми обмежились кількома світськими темами та обговорили, що краще обрати для відвідування святкування цього року. Також Ліандер мимохідь згадав, що на вихідних король має спуститися у Мідтаун для щомісячної церемонії віддачі енергії, яку зазвичай у Середньому місті називали Світлим днем.

— Чи варто нам перейматися через те, що сьогодні сталося? — спитала я обережно. Чоловік прожував шматок стейка, запив ковтком червоного вина та глянув на мене:

— А що сьогодні сталося?

Погроза, що супроводжувала ці слова, відчувалась майже фізично. Наколюючи на срібні зубчики виделки помідор, я байдуже знизала плечима:

— Гадки не маю, Ліандере. Ви ж знаєте, я займаюсь тільки справами нашого маєтку. Просто почула як стривожились слуги через тріщину, що виникла біля Муру.

— Нічого страшного, — відмахнувся Ліандер, повертаючись до їжі. — Прикрий інцидент на шахтах в Ямі, але на їхню роботу це не вплине, а у Мідтауні та Едемі ніхто не постраждав.

Його інтонація чітко давала зрозуміти, що продовжувати цю тему не варто, якщо я не хочу провокувати чоловіка. І я слухняно замовкла. Та за деякий час він сам порушив тишу:

— До речі, чи обрали ви собі служницю? Знаю як може бути некомфортно, коли вони усі метушаться разом.

Похитавши в руці кришталевий келих, я відсторонено вимовила:

— Я ще займаюся цим.

Здається, у моєму голосі ковзнула туга, і я одразу ж закрила собі рот вином. Та водночас всередині усе стиснулось від болючого бажання повернутися в садибу та знайти там Найту, єдине живе створіння у Місті, якому я могла відкрити душу. За п’ять років вона встигла стати мені подругою та людиною, до якої хотілося повертатися з усіх пафосних церемоній та святкувань. Вона могла мене вислухати та підтримати так, що дні в золотій клітці ставали хоч трохи кращими.