19

Елара

Холодне електричне світло лягло на ряди металевих ящиків із латунними табличками, де зберігалися конфісковані предмети, рукописи, запечатані червоним воском досьє та дрібні особисті речі засуджених. Все те, що інквізитор збирав роками як безмовні свідчення людських гріхів і таємниць.​​​​​​​​​ Стелажі були заставлені теками та речима до самої стелі.

Спершу я розгубилась, озирнулась, намагаючись згадати як тут орієнтуватися.

Мій чоловік — найпедантичніша людина з відомих мені, отже має бути система. Я підступила до першого стелажа, оглянула відмітки на металевій конструкції, та за кілька хвилин розібралась що вони означають, і скоріше пройшла далі. Торкнулась пальцями чергового стелажа, відчула контури випуклої букви “С”, ковзнула нижче, і потягнула на себе ящик. Оглянула купу тек і швидко перебрала їх, вишукуючи одне прізвище. В якусь мить мені навіть захотілося, щоб потрібного імені не виявилося. Раптом стало страшно відшукати його, наче на цьому усе скінчиться, а якщо я не знайду інформацію…

Та ось мій погляд спинився на написі: Тенебра Міраель. Секунду я просто дивилась на неї, але все ж витягнула та відкрила. Тека була тонкою: лиш кілька листів. Перший — документи про народження. Згідно з ними, Міраель Тенебра була звичайною мешканкою Мідтауна, народилась пʼятдесят два роки тому, в сімʼї слюсаря і медсестри. Наступний лист свідчив про закінчення училища за спеціальністю медсестра-акушерка з відзнакою. Я відклала і цей аркуш, роздивилась наступний і насупилась, помітивши печатку Едему. Це виявилося свідоцтво про проходження курсів для слуг та допуск до роботи. Значить, Міраель була служницею? Наступним я бажала побачити лист призначення, щоб зрозуміти хто зі Світлих найняв її у свій будинок, але виявила тільки документ про смерть. Просте свідоцтво з датою без зазначення причин чи чогось іншого. Вона померла двадцять вісім років тому, не доживши до двадцяти пʼяти.

Я ще раз передивилась вміст теки, потім вимогливо зазирнула у ящик, ще раз перевіривши чи нічого не пропустила, але відомостей про Міраель Тенебу більше не було.

Притиснувши теку до себе, я вирішила зазирнути ще в кілька ящиків, щоб пошукати те, що просив король, аж раптом наштовхнулась поглядом на відмітку з викарбуваною буквою “Ч”.

Вагалась кілька секунд перш ніж наблизитись і витягнути ящик. Не особливо сподівалась побачити свою справу в секретних документах, але все ж вирішила пробігтися очима. Як і очікувалось, теки з назвою «Черлес Елара» тут не було, та несподівано знайшлась та, на якій значилось «Черлес Міллі та Велан».

Я застигла, прикусила губу, але пальці самі потягнулись до документів. Витягнувши теку, розгорнула її перед собою і спинила погляд на фотокартці: молодий чоловік з короткою борідкою обіймав за талію усміхнену жінку з каштановим хвилястим волоссям. Я обережно провела пальцями по картинці, окреслюючи їхні контури. Пройшло понад двадцять пʼять років з моменту їхньої смерті, але я все ще памʼятала тепло їхніх обіймів, голоси та сміх, наші пʼятничні ритуали та свята, що проводили разом.

Моя мати була кравчинею, і любила свою справу. Часто працювала за машинкою вдома, і завжди особисто підшивала мої сукні та кофтинки, щоб приховати перламутрові лози. У мене досі лишилась звичка ховати візерунки на тілі від чужих очей, хоча в Едемі в цьому не було потреби. Знаки Світлих вважались священними та прекрасними, навіщо ж прикривати їх одягом?

Попри те, що час безжально намагався вирвати спогади з моєї голови, як набридливий бурʼян, поки ще вдавалося відновити ситуації з минулого короткого життя, що я провела у Мідтауні. Походи в театр з батьками, прогулянки містом, поїздки до теплиць чи заводів. Тато мав добре почуття гумору та невичерпний запас оптимізму, навіть коли мама сварилась чи сумувала, він вмів знайти спосіб її розвеселити. Мама часто турбувалась про майбутнє, особливо сильно її туга проявлялась, коли вона дивилась на лози, що вились моєю шкірою. Я не розуміла чому вона дивиться на них з тим відчаєм, поки по мене не прийшов головний інквізитор.

Події, що сталися потім, я навпаки намагалася стерти зі свідомості: вʼязниця, розлучення з батьками, їхня страта. Останню я не мала бачити, але вирвалась від інквізиторів, кинулась до зали та стала свідком тому як Ріена безжально спалила моїх батьків.

Хитнувши головою, я перегорнула кілька листів з інформацією про подружжя Черлес, не вчитуючись у текст, аж раптом один рядок привернув мою увагу.

«Донька: Черлес Елара. Встановити батьківство не вдалося».

Я спантеличено кліпнула, ще раз пробіглась по реченню очима: «не вдалося». Що це значить?

Більше у висновку нічого не було, крім серійного номера, інформації про Міллі та Велана. Усе стандартно: стать, вік, місце народження, захворювання, група крові. І це дивне: «Встановити батьківство не вдалося».

Мене пронизав холод. Розтікся від попереку огидною колючою хвилею. Тоді я кинулась шукати ще щось у теці, але знаходила тільки звичайні документи: свідоцтва про народження, про шлюб, закінчення училищ, зарахування на роботу та про смерть. Більше нічого, лиш одна незрозуміла фраза.

Усвідомивши, що тут я нічого не знайду, змусила себе повернути теку на місце, і відійшла до іншого стелажу. Але шукати те, що попросив король, не вдавалось. Як би я не намагалась зосередитися, думки раз у раз кидались до батьківської теки.

Врешті, оглянувши скільки змогла, я вийшла зі сховку, закрила його і зупинилась посеред кабінету. До себе притискала теку з документами Тенебри. Збиралась рушити геть, але ноги понесли до столу чоловіка. На стільниці усе лежало рівно, наче хтось спеціально викладав речі за розмірами, в алфавітному порядку та під лінійку. Лиш одна річ вибивалась з ідеальної картини: медальйон з білого золота з гравіюванням лози лежав між підставкою для ручок та печаткою. Річ, у якій не було необхідності на письмовому столі, знаходилась на зручній відстані — варто лиш протягнути руку, і можна торкнутися.