16

Елара

Волога плитка доріжки виблискувала під сонячним промінням. Ворота так і лишилися відчиненими, а білосніжний колесар слухняно очікував біля вʼїзду.

Гостя стояла біля трояндових кущів, ласкаво торкаючись кінчиками пальців розкритих бутонів, роздивлялась кожну квітку, і здавалося ця справа абсолютно її поглинула. Першим, що впадало в око при погляді на неї — коротке пишне каре насиченого кольору індиго. Вона завжди експериментувала з зачісками та фарбами, але жодна не трималась більше двох тижнів, і врешті знову проявлявся рідний попелясто-русий відтінок. Другою відмінною рисою були довгі тонкі підбори, які вона завжди носила, компенсуючи низький зріст.

Спустившись сходами, я поволі наблизилась до жінки.

— Вітаю, Шані. На жаль, мого чоловіка немає вдома.

— Я знаю, — вона повернула голову та радісно усміхнулась. Усе в ній було по-весняному прекрасним: персиковий рум'янець на щоках, світлі сіро-блакитні очі та пухкі кармінові вуста. — Я приїхала до вас, Еларо. Ви не маєте термінових справ наразі або важливих зустрічей?

Останнє прозвучало скоріше як знущання. Усі в Едемі знали, що я веду лиш справи маєтку, майже ні з ким не спілкуюсь, і відвідую тільки великі заходи. Все ж я ввічливо вимовила:

— Я можу приділити вам час, але не зовсім розумію…

— Я все поясню, — вона крутнулась на підборах, розвертаючись до мене усім корпусом, і сплеснула в долоні.

Через худорляву статуру, невисокий зріст та мʼякі риси обличчя, Шані нагадувала підлітку, а манера поводитися по-дитячому тільки посилювала це враження. Лиш погляд — чіпкий, уважний — вибивався з загального образу.

— Прогуляємося? — вона вказала на ворота та уважно оглянула мій одяг. На мить я злякалася, що вона помітить сліди Нижнього міста на тканині штанів чи взутті, хоча я особисто вичистила усе силою, ледь ми опинились в Едемі, щоб не видати себе перед Ліандером. Шані знову глянула мені в очі: — Сьогодні така гарна погода, чому б не скористатися цим?

Відмовити дружині канцлера я не наважилась, і вже за кілька хвилин ми вийшли за браму та попрямували вулицею. Дорогу обирала Шані, легко крокуючи вперед, і раптом повела мене не головним проспектом, а повернула у затінений провулок між садиб.

— Ми мало спілкуємося, Еларо, — вона вимовила це майже з образою, наче це я винна в тому, що мене не бажає бачити більшість Світлих. — Я б хотіла це виправити! Розкажіть, чим займаєтесь у вільний час?

Шані дивилась відкрито, збиваючи своєю активною зацікавленістю з пантелику. Та я памʼятала з ким розмовляю.

— Граю на арфі, — вимовила стримано. Шані захоплено охнула:

— Це прекрасно, чому ж ми ще не чули вашу гру? У вас ще й голос чудовий. Можливо, ви і співати вмієте?

— Ні, — збрехала я, внутрішньо здригнувшись від думки, що доведеться грати перед Світлими. — Музика для мене — втіха, але я не люблю хизуватися цим.

— Розумію, — мрійливо зітхнула Шані. — Це ваш особистий оазис, у який не хочеться пускати отруйних змій, що плазують навколо. Правильно! — вона впевнено кивнула та перейшла на змовницький шепіт: — У мене теж такий є. Маленька оранжерея в нашому саду, де я можу самостійно пересаджувати квіти в горщики, вирощувати полуницю та копирсатися в землі. Чоловік зробив для мене таємний куточок, де я можу побути на самоті та нікого з себе не удавати.

Вона змовницьки підморгнула мені.

Канцлер обожнював свою дружину, про це знав увесь Едем, хоч з боку їхні стосунки нагадували союз ексцентричної дитини та прагматичного дещо нудного й обережного дорослого.

— Ваше хобі дуже корисне, — промовила я, все ще намагаючись зрозуміти мету нашої розмови, а Шані безтурботно вела далі:

— Мій чоловік теж вважає, що воно корисне, а мені просто подобається спостерігати. Особливо доглядати за квітами: вони водночас тендітні та сильні, але дуже залежні від зовнішніх умов. Вони не пробачають помилок: зайва волога, жар або холод у невдалий момент — і загибель неминуча. Найцікавіше, що рослина ще деякий час живе, навіть цвіте, перш ніж остаточно померти, — вона припинила посміхатися та кинула на мене короткий погляд, в якому мені примарилась погроза. Та за мить вона знову повернулась до веселої інтонації. — А ваш чоловік підтримує ваше захоплення?

— Він виділив мені залу для занять музикою в маєтку, — відповіла ухильно, кинувши погляд вбік. Незнайомі слуги, що йшли паралельною вулицею, глянули на нас, впізнали Світлих та прискорили крок. Ми вийшли на крайню вулицю Едему, звідси було видно Мур та верхні рівні Мідтауну.

— Мені здається, що ви не щасливі, — раптом вимовила Шані, дивлячись перед собою. — На вас постійно ніби лежить вуаль туги. Не подумайте погано, Еларо, вона додає вам особливого шарму. Тієї неповторної крижаної краси, але… — вона зробила багатозначну паузу, спинилась та глянула на мене з-під пишних вій: — Вам нестерпно жити з чоловіком, чи не так?

Я завмерла, вивчаючи її поглядом. Переді мною ніби звивалась королівська кобра: граційна, гарна та смертельно отруйна. Вона гіпнотизувала поглядом світлих очей.

— Вибачте, — відвела погляд, удаючи ніби знітилася від моєї паузи. — Але мені нестерпно дивитись на муки жінки. Я ніби відчуваю їх на собі.

Вона зітхнула та приклала пальці до чола. За нею у сонячному світлі мерехтів Мур.

— Не мовчіть, — попросила пошепки. Глянула на мене зацькованою дитиною: — Я можу допомогти вам, Еларо. Лиш тільки скажіть, що вам потрібна допомога.

Я придивилась до неї уважніше, зчепила руки за спиною, крадькома озираючись, і удала, що абсолютно не розумію про що мова:

— Що ви маєте на увазі, леді?

Куточки її губ потягнулись вгору:

— Свободу, — слова текли з її рота солодким нектаром. — Незалежність. Можливість самостійно розпоряджатися власним життям. Чи це не те, про що може мріяти безсмертний?

— Ваші слова правдиві, — кивнула я. — Та який стосунок вони мають до мене? 

Я все ще продовжувала грати. Якщо це випробування, то ніхто не знайде в моїх відповідях прямої непокори чоловіку. Але якщо це реальна пропозиція…