13

Привид

— Скажи мені, хлопче, ти взагалі здурів?!

Крик оскаженілої тіньової слуги над вухом, можливо, один з найжахливіших способів прокинутись. Особливо, якщо ліг спати тільки кілька годин назад.

Відкривши повіки, я глянув у почервонілі від люті очі Ласки, яка зависла над моїм ліжком. У кутку, понуро схиливши голови, стовбичили Роккі та Тонг і не наважувались навіть дивитись на розлючену мегеру.

— Добрий ранок? — спробував привітатись, але вона кинулась на мене з новою силою:

— Добрий? — зробила стрімкий рух назустріч і опинилась так близько до мого обличчя, що її нематеріальний кінчик носа завис поміж моїх очей: — Кею, ти заслаб головою? Надихався газів? Чи може ти просто зваріював тут?!

Поморщившись від її криків, остаточно розпрощався з надією хоч трохи виспатись, та встав. Прямо крізь Ласку. Вона обурено зойкнула та полетіла слідом за мною. Хоч у вбиральню не поткнулась, лишилась під дверима:

— Мене не було пів доби, Кей! А ти вже встиг влізти у якусь авантюру зі Світлою! Чим ти думав, коли взагалі погодився на зустріч із нею? А якщо це пастка інквізитора?

Висунувши зубну щітку з рота, я поцікавився:

— Інквізитор ризикував би своєю дружиною?

За дверима на мить запанувала тиша, але варто було мені знову узятися до розтирання пасти по зубах, як Ласка оговталась:

— А якщо він так і планував: підставити дружину, щоб ти розслабився та зізнався. А наступного разу вони прийдуть вже з загоном інквізиторів, і тоді буде…

Перерахунок страшних кар, що впадуть на мою голову, я не розібрав, бо включив воду і засунув голову під коричневу крижану цівку, яка стікала у затерту до чорноти раковину. Тільки коли вийшов, розтираючи волосся рушником, зрозумів, що Ласка вирішила переключитись на інших двох слуг:

— Ви не могли вправити йому мізки чи що? Трясця, Тонг, ти мусив просто викинути ту лярву геть!

— Та не бзди, Ласка, — буркнув здоровань. — Нічо ж не сталося.

— Та щоб тебе підняло та гепнуло, вайло! — вишкірилась Ласка. — Ви подумали про тих, за кого ми відповідаємо? Навіть якщо та дурепа прийшла сама, то якби її хтось схарапудив, вона б тут обісралась Світлом, а тоді інквізитори дали б просратися вже всій Ямі!

— Ласка, не верещи, — попросив тихо, проходячи повз неї в інший кут свого тісного лігва, — і так голова гуде. Ти надто переймаєшся через дрібниці.

— Якби я не переймалась, то ти до свого віку б не дожив! — вона єдина з тіньових слуг зверталась до мене на ти, а без зайвих свідків навіть називала на імʼя. Іноді мені здавалось, що тільки вона його й памʼятає, наче мати, яку вона колись мені замінила.

Зітхнувши, навмання витягнув з шафи кофту:

— Послухай, — спробував повернути розмову в спокійне річище. — Інквізитори зайняті тими, хто зверху. Хто живе у Мідтауні та служить в Едемі. Саме серед них треба проводити чистки та усувати невірних, а тут, у Ямі, немає ніякого сенсу когось контролювати. Ми ніколи звідси не вийдемо. Шукати мене, це наче копирсатися у каналізації голими руками.

— Можливо. Але тільки доти, доки ти не зробиш щось дійсно погане, — кричати вона припинила, але схрестила руки на грудях та продовжила зосереджено пропалювати мене поглядом. — На викрадення інформації, пограбування жителів, вбивства у Мідтауні та Ямі, вони закриють очі, але… Ти погодився вбити Світлу, ідіоте!

Під кінець промови вона знову зірвалась. Я потер повіки пальцями, поставив чайник на плиту та сів за стіл.

— Я памʼятаю, що зробив.

За вікном почулись далекі крики, брязкіт металу та гуркіт, але за пів хвилини все затихло.

— Послухай, Кей, я розумію що ти хочеш знайти докази, але поглянь в очі реальності, — вона сіла навпроти, вперла лікті в стільницю — скоріше зимітувала цей жест — змінила погляд на співчутливо-материнський і промовила пошепки: — Ти нічого не отримаєш, навіть якщо в тебе будуть усі документи. Навіть якщо та Світла дістане тобі письмове зізнання.

Глянувши на стару стільницю, згадав обличчя Світлої. Було щось дивне в тих її великих блакитних очах.

— Мені здалося, що вона дійсно хоче померти, — вимовив я. — Чому вона бажає смерті?

Ласка насупилась:

— Це може бути фальш. Памʼятай, що вони здатні на страшні речі.

— А може вона знудилася просто? — Тонг почухав потилицю: — Жити так довго може врешті остогиднути.

— Або їй набридло святкувати свої дні народження, — з абсолютно серйозним виразом обличчя підтримав Роккі. — Ви уявіть скільки свічок в торт треба ставити!

Ласка відмахнувся від його геніальних ідей та спробувала зайти з іншого боку:

— Ти ж розумієш, що не зможеш її вбити?

На плиті заскиглив чайник, і я ворухнув пальцями, загасивши полумʼя. Не відриваючи погляд від стільниці потер підборіддя та врешті кивнув:

— Розумію. Попри те, що можу це зробити, я не можу це зробити, — я відкинувся на стіну, глянув на чайник. Він підскочив з місця, підлетів до чашки та нахилився, розбавляючи водою сірий їстівний порошок.

Ласка розслаблено видихнула та всілася на табуреті зручніше, а я задумливо додав:

— У мене вистачить сили вбити її, але не тих, хто потім прийде за неї помститися. Тому заспокойся, Ласко, я збрехав їй. Якщо відшукає та принесе документи, вирішу що з нею робити. Але мені здається, що більше вона сюди не повернеться. Тонг казав, що вона бігла до брами так швидко, наче її за дупу монстри кусали.

— Було б чудово, якби так, — задоволено посміхнулась Ласка. Деякий час слуги мовчали, поки я сьорбав позбавлений смаку замінник їжі. Та раптом земля наче здригнулась та затремтіла. Пролунав гуркіт, зі стелі посипались залишки гнилого тиньку, речі випадали з шаф, а у шибках дзеленчало скло. Ззовні почулись віддалені крики, звуки схожі на відлуння камнепаду, а потім виття — пронизливе, глибоке, наче долинало з самих надр землі.

Я підхопився з місця, визирнув через вікно назовні, але все вщухло так само стрімко, як і почалось. Світ нерухомо застиг.