8

Елара

Поки я обдумувала слова Беліена, у вітальню зайшли кілька слуг у бежевих туніках. Молодий високий чоловік тримав велику тацю, а дівчина швидко виклала з неї тарілки з фруктами та солодощами на скляний столик. Потім вони вклонились і мовчки пішли.

Беліен, як і багато хто зі Світлих, цінував у своєму ліжку як жінок так і чоловіків. І судячи з повних обожнювання поглядів, які слуги на нього кидали, нікого не ображав. Мені взагалі здавалося, що він один з найприємніших жителів Едему: дещо ексцентричний та легковажний, але ласкавий і завжди готовий вислухати та допомогти.

— Може тобі завести коханця? — зненацька запропонував Беліен, обираючи з зефірних квіточок найбільшу: — Може відповіси Ліандеру тією ж монетою, тобі стане легше? Я можу поговорити з твоїм чоловіком та надіслати тобі кількох кандидатів. Вони таке вміють, — Беліен багатозначно смикнув бровами вгору та вниз. Поруч важко зітхнув слуга, і Беліен поквапився з усмішкою запевнити того:

— Тебе я не віддам, Ароне, не бійся!

— Гадаєш коханець це саме те, що мені потрібно? — закинувши ногу на ногу, я так і не торкнулась їжі. Вона безперечно була смачною, в Едемі інакше не буває: тут усі фрукти соковиті, вина не кислі, а мʼясо свіже. Навряд багато хто зі Світлих знає, що жителі Мідтауну, які не змогли працювати на Едем, і ледь зводять кінці з кінцями мусять щодня їсти замінники їжі, позбавлені смаку. А в Нижньомі місті існували тільки замінники, що нагадували сіру кашу в тюбиках, і роздавали їх за купони, які можна було заробити в шахтах або ж купити.

— Так! — вигукнув Беліен, відповідаючи на питання про коханця. — Ти тільки й робиш, що займаєшся організацією маєтку і документів чоловіка, та читаєш книги! Розумію, що на загальних святкуваннях тобі може бути некомфортно через погляди тих, хто… — він підняв очі, намагаючись вигадати як так раніше назвати Світлих, для яких я назавжди лишусь «другим сортом». — Загалом через дурнів. Довге життя, як ти могла здогадатись, не додає деяким розуму.

У вітальню заскочив слуга:

— Мілорде! До вас гість.

— Хай почекає, у мене Еларочка! — відмахнувся Беліен та засунув зефір в рот цілком. Але слуга не пішов:

— Це король, лорде!

Беліен вдавився зефіром, і Арону довелось підхопити його та постукати по спині.

— Зустрінь та проведи сюди, — прохрипів Беліен та піднявся. Я також підскочила з міста, швидко оглянула себе, залишилась задоволена власним виглядом і підхопила клатч, збираючись привітатися та одразу втекти.

Правитель Едему увійшов в кімнату істинно королівською ходою: розправивши плечі, на яких вільно висів довгий білий піджак, карбуючи кроки ударами підборів по паркету. Кілька прядок каштанового волосся падало на його високий лоб. Король назавжди застиг у віці приблизно тридцяти років, коли його обличчя ще не торкнулись зморшки, контури щелепи та вилиць ідеально окреслені, а сині очі сяють енергією.

Ми з Беліеном одночасно вклонились. Арон зігнувся ледь не до землі.

— Еларо, — здивувався Феліор Золотий. — Не очікував вас тут зустріти. Я завадив?

— Що ви, — Беліен подався до короля, улесливо посміхаючись: — Як ви можете завадити, мілорде?

— Ваш візит кожен раз приносить тільки щастя, — погодилась я, ховаючи погляд. — І я все одно вже збиралась іти. Рада була вас бачити…

Але виявилось, що у долі на мене інші плани, які вона висловила голосом Феліара:

— Почекайте на мене в саду, я хотів поговорити з вами.

Відмови король не приймав, а тому я вклонилась та повільно попрямувала до виходу. За мною нечутно йшов Арон, завчасно відчинив двері та посміхнувся.

Очікувати Феліора довелось майже пів години, за цей час я встигла повільним кроком обійти майже увесь сад, роздивляючись квіта та декоративні прикраси. Врешті король вийшов на ґанок та поранив мене пальцем. Беліен визирнув з дверей і махнув рукою на прощання.

Ми вийшли за ворота вдвох та попрямували вимощеною світлим каменем вулицею повз розкішні садиби. Позаду нас поволі котився колесар короля.

Деякий час Феліор мовчав, розглядаючи будинки та мружачись від сонячного світла, та врешті почав:

— Мені відомо, що Ліандер прагне отримати благословення цьогоріч.

В мене зʼявилась слабка надія, що король вже пообіцяв право комусь іншому, але він не квапився мене ощасливити.

— Ви розумієте наскільки це відповідальна справа: привести у світ ще одне безсмертне життя? Особливо для вас, Еларо, для тієї хто дитинство провів у Мідтауні.

— Звісно, лорде, — покірно схилила голову. — Можливо, я ще не готова до такого.

— Не кажіть дурниць, — він поморщився, перебивши мене. — Я вважаю, що саме ви маєте розуміти наскільки це відповідально та важливо, адже кожен новий Світлий — провідник святої сили у Місто. А без неї не буде процвітання: завʼянуть сади, гинутиме врожай та худоба, пересохнуть джерела питної води. Від Світлих залежить виживання усього населення Мідтауну. Не стане нас, і жителі помруть в муках, а Місто перетвориться на таку ж пустку, що лежить за його межами.

Феліор полюбляв повторювати це: на урочистих промовах, звертаючись до усього Міста, на закритих зустрічах в Едемі та у приватних розмовах. Здавалось, йому подобається роль рятівника, якому жителі зобовʼязані дякувати за одне лиш його існування. В дечому він мав рацію: Світлі слугували провідниками священної сили, яка напувала землю, даючи їй родючість, пробуджувала підземні джерела, виводячи воду на поверхню, та спрацювала усіх жителів Міста енергією. Остання струменіла від самих богів.

Місто існувало так довго, що ніхто не памʼятав, що було до нього, і чим розгнівали богів інші міста та люди, що в них забрали благословення та життя. Іноді я думала про це, але не могла знайти вагомої причини.

— Мілорде, — я слухняно схилила голову: — Я вважаю, що мій чоловік гідний стати батьком, але з кимось іншим. Він зі мною нещасливий.

Король спинився, і колесар тієї ж миті застиг на місці. Мені теж довелося завмерти та обернутися до правителя. Задумливий погляд пройшовся від мого обличчя до туфель і назад: