6

Елара

Халат впав на мармурову лаву біля входу. Підлога приємно холодила босі ступні, поки я йшла до невеликого басейну.

Вода парувала. Служниці щойно підлили ароматну олію, і повітря наповнилося пряним запахом. Я ступила на першу сходинку, потім на другу, спускаючись. Вода обійняла щиколотки, коліна, стегна. Занурилася по плечі і відкинулася на край басейну.

Золоті крани блищали у світлі люстр. На воді погойдувались пелюстки троянд, мов маленькі кораблики, що зійшли зі сторінок старих книжок. Я відштовхнула їх від себе рукою і завмерла, дивлячись на власну білу шкіру. Від кисті до плеча, і далі на спину та груди, під шкірою проростали перламутрові лози — знак дотичності до Вінка Світла. Артефакт так відмічав тих, хто володів його силою і вважався божественного походження. Носій лоз отримував здоровʼя та безсмертя, натомість позбавлявся того, що у Мідтауні мав кожен житель: можливості зачати дитину.

Щоб безсмертна жінка змогла дати життя, щорічно Вінок Світла надавав своє благословення тому, кого обирав король.

— Міледі, — Найта тихо підійшла та опустилась на коліна поруч зі мною, поставила на підлогу тару з маслами, милом, шампунями. — Як ви почуваєтесь?

Спершу я глянула на неї, потім ще на двох служниць, які розставляли пахощі та готували рушники, і наказала останнім вийти. Дівчата схилились у поклонах і чкурнули в коридор.

— Мені не звикати, — прикрила очі, насолоджуючись теплою водою. Служниця узялась обережно розплітати моє волосся.

Найта довго працювала моєю служницею. Можливо, без мого заступництва, Ліандер повернув би її в Мідтаун, ще кілька років назад, бо вона мала надто велику ваду для Едему — честність та сміливість казати правду.

— Як почуваються твої сестри? — не витримавши сердитого сопіння, спитала я. Найта розквітла усмішкою:

— З ними вже все добре, леді. Молодша ще трохи кашляє, але лікар каже, що це минеться. Ваші ліки полегшили перебіг хвороби, інакше не знаю що могло б статися. У сусідів по вулиці помер родич від цього вірусу, а мої вже збираються повертатися до школи наступного тижня.

— Хай ростуть здорові, — прошепотіла я, розслабляючись від масажу голови. Вправні пальці Найти мʼяко натискали на шкіру, робили кругові рухи, присипляючи.

Найта була єдиною дитиною у своїй сімʼї. Та коли сім років назад у сусідньому будинку інквізитори виявили інакодумців і засудили до вислання у Яму, батьки Найти забрали їхніх доньок собі. Дітей за законом не можна відправляти у Нижнє місто, вважалось, що їхні гріхи перед Світлом ще можна виправити. Так сімʼя врятувала дівчат від сиротинця, але отримала ще два голодні роти, а тому ледь Найта стала повнолітньою, самовільно подалась у служниці, щоб заробити грошей. І потрапила саме у будинок головного інквізитора.

— Пані, — голос пролунав над самим вухом. Різко відкривши очі, я глянула на дівчину. Вона застигла з ковшем, не встигши облити моє волосся: — Можу я сказати вам дещо?

Я здивовано підняла брову: 

— Відколи це ти питаєш дозволу?

Вона зітхнула і все ж полила воду тонкою цівкою на мою голову, змочуючи волосся, тільки після цього тихо заговорила:

— Я служу вам понад пʼять років, і жодного разу не бачила на ваших вустах усмішку, — вона зробила паузу, поки ще раз виливала воду на волосся, потім відклала ківш: — І я розумію ваш смуток, такий чоловік доведе до відчаю будь-яку жінку.

— Не забувайся, Найто, — застерегла я. — Ти служиш у його домі.

— Надто довго служу, — буркнула вона. — І хочу вам дещо розказати. Можливо, це вам допоможе.

У мене не лишилось надії знайти те, що звільнить мене від золотої клітки, в якій опинилась, та все ж я кивнула, дозволяючи служниці продовжувати. Вона помітно підбадьорилась:

— У Мідтауні ходять чутки про створіння, що живе на самому дні Ями. Ніхто не знає чи людина він взагалі чи вже перетворився на монстра. Та стверджують, що йому служать тіні.

— Якась міська легенда, — я прикрила очі, поклавши голову на мармур. — Лякають дітей, розважають дорослих.

— Ви не дослухали, — образилась Найта, дочекалась коли я міцно стулю губи, та продовжила тим самим таємничим тоном: — Моя сусідка в Мідтауні знає чоловіка, в якого є троє синів, і двоюрідна тітка сестри невістки молодшого з них зверталась до того створіння з проханням. Їй довелося віддати йому майже все, що вона накопичувала протягом життя, але він виконав її прохання.

Я ледь не прослухала продовження, намагаючись уявити сімейні звʼязки тих, про кого розповідала служниця, а вона умочила губку в воду та узялася мʼяко розтирати мої плечі.

— Його називають Привидом. Кажуть, що він один з тих, хто призвичаївся до Ями та навчився там виживати. Начебто він потрапив туди ще дитиною…

— Маячня, — я підняла повіки та гнівно зиркнула на Найту, що нависала наді мною з губкою: — У Ямі дитина б не вижила. Туди взагалі заборонено відправляти дітей, бо це рівноцінно жорстокій страті, і саме через цей закон твої сестри з тобою.

— Знаю, — служниця знизала плечима: — Та кажу вам саме те, що чула сама, — вона схилилась до мого вуха та прошепотіла: — Замовте йому вбивство вашого чоловіка.

— Мовчи, Найто! — я відсахнулась та озирнулась на двері: — Думай, що ти кажеш! Він безсмертний, так само як і я.

Але Найта вперто зсунула брови до перенісся:

— Той, хто володіє темрявою, здатен вбити Світлого.

Її слова звучали надто впевнено та зухвало, але я жодного разу не чула про те, щоб хтось вбив Світлого. Чи можливо розірвати наш зв’язок з Вінком Світла так само, як ми відрізаємо колишніх слуг від контрактів?

— Нісенітниця, — я хитнула головою, і підняла руку, спиняючи Найту, яка вже збиралась щось додати. — І більше не згадуй про таке!