3

Привид

Коли вона випурхнула через скошену раму на сіру вулицю, я клацнув пальцями, викликаючи тіньового слугу:

— Проведи її та простеж, щоб ніхто не зачіпав. Не вистачало, щоб вона використала Світло в Ямі, і сюди примчали інквізитори.

Тонг слухняно розчинився у повітрі, та й я затримуватися не став. Узяв гроші — в Ямі таким не гидують — та перемістився у своє лігво. Збирався викинути з голови думку про навіжену Світлу — вони там вкрай показилися у своєму Едемі — та лягти врешті поспати кілька годин, але поруч виник Роккі.

— Володарю, до вас прохач.

— Та вони що, змовились? — пожбуривши мішечок у шухляду, я вперіщив гнівний погляд у тіньового слугу. Цей мав тендітнішу статуру на фоні Тонга.

— Це Одноокий Щур, володарю, — Роккі мав знеособлений голос та дратівливу манеру ігнорувати емоції співрозмовника. — Він біля колодязя. Сказати йому, що ви не прийдете?

— Ні, — у скронях починало неприємно тиснути. — Лиши його. Я відповім, — Роккі вже збирався зникнути, та я спинив його: — Спробуй дізнатися хто видав мене Світлій.

Роккі задумливо схилив голову до плеча — надто людяна звичка для духа. 

— Мені потрібно буде вийти нагору?

— Ще ні. Понишпори тут, доки я знайду провідника.

Огорнувши себе Темрявою, я перемістився до колодязя.

Площа простяглась навколо нерівною плямою сірого каміння, окантована низькими будинками, що щільно тулились та нависали одне над одним. Будівлі дивились на площу чорними віконницями. Криниця, що давно пересохла, стовбичила посередині почорнілим та розбитим памʼятником, земля біля підніжжя потріскалася та сочилась темною маслянистою рідиною. Над головою навис щільний туман, замінивши небо.

Невисокий чоловік нервово обернувся до мене, сунув руки в кишені завеликої потертої дублянки та шморгнув носом:

— Здоров будь, Привиде, вибач, що так рано. Справа від верхніх, — він багатозначно підвів єдине око до туману.

— Кажи, — в мене не було сил довго розмовляти. Та й навряд він зможе чимось здивувати мене після візиту Світлої.

Зі Щуром я працював часто, він мав звʼязки з Мідтауном — Середнім містом — і з часом став посередником між тими, кому потрібна послуга, і мною.

— Є замовлення на вбивство, — останнє слово він промовив пошепки та злякано озирнувся.

Присівши на залишки кладки, я задумливо оглянув посередника. Зазвичай він приходив по речі або інформацію, надто обережний та боягузливий для чогось дійсно небезпечного.

— У мене вже є одне, — пирхнув я, перевівши погляд на ліхтар, що блимав, не наважуючись нарешті згаснути.

— Це замовлення дуже добре оплачується, — випалив чоловік, наче не чув мене. — Пʼятнадцять тисяч. Вбити треба Світлу, дружину інквізитора, шлях нагору тобі…

— Кого? — я обернувся до Щура так різко, що ледь не впав у криницю. Знизу долинув журливий стогін. — Назви імʼя.

— Елара фон Діррей.

— Хто замовник?

Та Щур набурмосився, підняв плечі, ховаючи довгий ніс у хутряний комір:

— Я не питаю імен замовників. Це небезпечно для життя. Хіба не ти мене цього навчив?

Сперечатися не мало сенсу. Дійсно, це моє правило. Щур посопів ображено і заговорив знову:

— За три тижні відбудеться святкування в Едемі. Є людина, яка може провести твою тінь нагору. Саме там жінка має загинути, будь-яким способом, на твій розсуд.

— Дізнайся про замовника, — я перебив Щура, дивлячись на ліхтар. Під моїм поглядом жовтаве світло блимнуло востаннє та зникло. Випереджаючи нову хвилю обурення, додав: — Не питай напряму, але спробуй вивідати усе, що можеш: імена, мотиви, будь-що.

— Але навіщо? Вони платять цілий статок!

Різко піднявшись на ноги, повернувся до Щура. Він позадкував, втягнув голову в плечі.

— Я знаю тебе давно, — процідив крізь зуби. — Якщо ти кажеш мені пʼятнадцять, то тобі запропонували усі тридцять. Але у мене немає настрою торгуватися. Як знайдеш інформацію, то лишай собі решту, а як ні — не візьмусь.

Відвернувшись, я огорнув себе Темрявою. Щур щось крикнув мені услід, змахнув рукою, наче хотів затримати, але наступний крок я зробив у своєму лігві. Покосився на нерозібрані листи на столі та все ж рушив до спальні.