2

Привид

У мене вдруге за ранок відняло дар мови.

З тим, що Світла спустилась на саме дно міста, я ще готовий змиритися, але що це за дурне прохання?

До мене звертаються по різні речі: частіше за інформацією, рідше за речами, а бувають і замовлення на вбивства. Та таке в мене вперше.

— Тут панів немає, леді, — я уважніше придивився до дорогого костюму що визирнув з-під плаща.

— Вибачте, — її мелодійний голос затремтів, поки вона вагалась як до мене звертатись. — Привиде. Я принесла гроші.

Рука в атласній рукавичці простягнула шкіряний мішечок, і я не соромлячись, потягнувся до нього, зазирнув всередину та виявив золото.

— Якщо цього не вистачить, я можу принести прикраси, — запевнила незнайомка, злякавшись моєї байдужої реакції. Озирнулась на порожню оранжереєю і додала: — Або принесу що скажете: купони, ліки, зброю. В мене є доступ до усіх ресурсів Едему. Просто назвіть ціну.

Мішечок із золотом лишився на столі, а я повільно відкинувся назад. Ставало дедалі цікавіше. Раніше мене веселили замовлення Світлих, завжди було цікаво, що заборонене можуть бажати створіння, у яких буквально є усі блага міста, навіть безсмертя та вічна молодість. І зазвичай вони замовляли якісь нісенітниці, та ніхто не прохав про смерть. Хоча якщо задуматись, то це єдине, чого в них дійсно не було.

— Зазвичай я не питаю імена замовників, — підбираючи слова, промовив я. — Але дізнаюсь імена жертв, щоб назвати справедливу ціну. То чи можу я дізнатися ваше імʼя, леді?

Вона завмерла. Задумливо відвернулась, і я знову сподівався, що вона встане та піде геть. Але незнайомка потягнулась до каптура та скинула його з голови. Тьмяне світло лягло на бліду шкіру, заглибило ледь помітні синці під очима, та це не псувало неймовірну красу. Її золотаве волосся було зібрано в недбалий пучок, але навіть з такою зачіскою вона мала вигляд, ніби щойно втекла з королівського бенкету. Змахнувши віями, підняла на мене рішучий погляд:

— Моє імʼя Елара фон Діррей.

Я насупився.

«Вона точно одна?» — спитав подумки в Тонга. Той відгукнувся:

«Так, ми патрулюємо найближчі вулиці, нікого немає».

— Ви дружина головного інквізитора, — промовив повільно, сподіваючись, що вона заперечить. Врешті, може в Едемі не один лорд Діррей?

Але відвідувачка спокійно кивнула, і я роздратовано прикрив очі. 

— Я можу спитати навіщо вам це?

— Ні, — прозвучало категорично. — Назвіть ціну та виконайте замовлення. Мені сказали, що ви зможете вбити Світлу.

Відкривши одну повіку, окинув її задумливим поглядом. Чутки не брехали: у головного інквізитора неймовірно гарна дружина, одна з найгарніших жінок Едему, прекрасна, наче золота квітка прикрашена діамантами. І така ж холодна. Жодна емоція не показувалась ані на молодому вродливому обличчі, ані в блакитних, наче чистий лід, очах.

— Вам не збрехали, — я схрестив руки на грудях. — Але золото мене не вдовольнить.

Вона кивнула впевненіше, наче чекала на ці слова.

— Будь-що, — її голос зміцнів. — Якщо вам не потрібні гроші, я зможу дістати що завгодно з Едему чи Мідтауну.

— Мені потрібна інформація, — я продовжував вдивлятися в її холодні райдужки. — Хочу, щоб ви дізналися у свого чоловіка причину страти Міраель Тенебри та принесли мені усе, що знайдете про неї.

Елара задумливо опустила погляд до стільниці, декілька хвилин міркувала, потім обережно кивнула:

— Я спробую дістати інформацію, але на це треба час.

Я піднявся з місця, завершуючи розмову:

— Коли у мене буде інформація, я виконаю ваше замовлення. Тому це у ваших інтересах дістати її якнайшвидше.

Вона також підхопилась з місця, квапливо накинула каптур.

— Я прийду за кілька днів. Знову до вівтаря?

Мені не подобалось, що така, як вона, знає хоча б одне місце, з якого мене можна викликати, але все ж втратити одне краще, ніж декілька, тому я кивнув. Вона не стала виголошувати прощальну промову, натомість стрімко розвернулась.

— Ви забули, — нагадав я, але вона навіть не глянула на мішечок із золотом:

— Це буде авансом, — і пішла до виходу з оранжереї.