1

Привид

— До вас відвідувач, володарю, — Тонг невластиво для себе переступив з ноги на ногу, хоча тіньовий слуга не міг відчувати дискомфорт.

Перераховуючи купони на їжу, які мав віддати Притулку, я не підняв голови:

— Сьогодні я не приймаю. Скажи прийти завтра.

Останній жовтий папірець ліг на стос. «Вісімдесят два», — повторив подумки та скривився. Цього мешканцям ледь вистачить на тиждень.

Тонг продовжував нависати наді мною велетенською горою мʼязів. Врешті я втомлено зітхнув — вдасться мені хоч на світанку поспати? — та озирнувся:

— Ну що там?

— Це жінка, — зі священним жахом промовив Тонг, наче ніколи їх не бачив. Я поморщився: 

— На жінок у мене точно зараз часу немає. Треба вирішити де дістати більше фільтрів, — оглянувши примарні обриси спантеличеного обличчя, я махнув рукою: — Просто дай їй грошей, і скажи зайти іншим разом.

Піднявся з місця, ховаючи купони в скриньку, а Тонг протягнув жалісливо:

— Володарю, вона Світла.

Пальці промахнулись повз замок. Скринька нахилилась та зісковзнула з долоні. Тонг сформувався з тіні переді мною та підхопив її, не давши впасти, поставив на стіл та знову знічено зазирнув у вічі:

— Світла леді біля вівтаря. Вона кликала вас.

Настала моя черга мовчки дивитись на слугу.

— Безсмертна тут? — видавив, все ще сподіваючись, що мені просто почулось. Все ж я півтори доби не спав… але Тонг швидко тричі кивнув, і я прикрив очі рукою: — Особисто спустилась з Едему?

— У мене немає інших пояснень, — буркнув Тонг. — Просто зараз я бачу як вона ходить між колонами. Пані дуже сумна.

— Вона одна? — я глянув на слугу крізь пальці. — Прийшла без охорони та супроводу?

Тонг, як і дві інші мої тіні, могли одночасно перебувати в декількох місцях. Він деякий час німував, погляд втратив осмисленість, але скоро доповів:

— Не відчуваю ані світлої сили, ані присутності людей поблизу. Очевидно, вона насправжки прийшла сама.

— Що ж, — я потягнувся за плащем та накинув його на плечі. — Неввічливо змушувати леді чекати. Проведи її… — я подумки перебрав варіанти де можу поговорити зі Світлою. Показувати їй місця, якими збираюсь користуватися надалі — ризиковано. Гадки не маю, що вона задумала. — До оранжереї.

Тонг прошелестів коротке «слухаюсь» та розчинився у повітрі, а я огорнувся Темрявою, переміщаючись.

Покинута оранжерея дивилась навкруги непрозорим від бруду та кіптяви склом. Крізь сірий серпанок усередину неохоче просочувалось бліде світло газових ліхтарів. Іржа зʼїла металеві деталі каркасу, і в деяких місцях куполу утворились рвані отвори, через які всередину капала липка чорна рідина, яка заміняла у Нижньому місті, яке ми частіше кликали Ямою, дощ. Темно-сині ліани обплели понівечені стелажі та розбиті горщики. Усі поверхні вкривала земля, пил і пліснява.

Жінка стояла біля столика, ховаючи обличчя під каптуром, але я бачив гидливість у її позі. Навряд леді звикла до гнилісно-сірчаного аромату Ями, важкого вологого повітря та бруду, яким вкрите усе, що лишається просто неба. 

Проскочила заманлива думка почекати ще кілька хвилин, і може панянка просто втече назад у Верхнє місто. Але вона здивувала: елегантно притримуючи плащ, граційно опустилась на стілець, мов знаходилась на королівському прийомі.

Поруч тихо кашлянув Тонг, але зловив повний осуду погляд та вирішив, що краще зникнути. А я все ж рушив до старого круглого столику. Скинув тіні за кілька кроків та повільно наблизився. Жінка стрепенулась, повернулась до мене, помітно напружилась. З-під каптура недовірливо блиснути світло-блакитні очі.

— Вітаю, — не питаючи дозволу — етикет створений для Едему, не для Ями — я сів навпроти, відкинувся на спинку металевого стільця. — Слухаю вас, леді.

— Ви Привид? — недовірливо спитала вона.

— Так, і в мене ще багато справ, — роздратовано поквапив відвідувачку. — Переходьте до суті.

Вона схопила ротом повітря, стрімко опустила голову та відчайдушно видихнула:

— Прошу вас, пане, вбийте мене.