6.2

Повернулася до спальні, залишивши закохану парочку наодинці, та заходилася розбирати безладно розкидані по ліжку подушки. Скоріше, щоб зайняти руки, ніж через несподіваний порив до прибирання. 

Та й не знадобиться нам більше наше гніздо. Тепер, перед сном, Люда проводитиме час в обіймах бойфренда. 

Чорт, ну якого біса його сюди принесло?!

Невже, не витримав без неї й доби? Сумнівно. Скоріше, скидалося на те, що він хвилювався, аби я не встигла їй нічого розповісти.

Закривши ноутбук, затисла його під пахвою. Прихопивши дві подушки та плед, з наміром закинути це все до кімнати Люди, рушила до дверей. І ті несподівано відчинилися, впускаючи подругу.

— Пробач, — одразу ж винувато прошепотіла вона, забираючи в мене з рук речі. — Я знаю, що ти хотіла провести ці дні вдвох… але ж не виганяти його серед ночі.

А здалося б… Саме так із незваними гостями й вчиняють.

— Забий, — махнувши рукою, видихаю. — Головне, що ти щаслива.

— Ти навіть не уявляєш!

Засміявшись, подруга коротко обійняла мене та, побажавши солодких снів, поскакала геть. А я залишилася на самоті, не в силах поворухнутися. Те, що Гординський ще цілих шість днів буде дихати мені в потилицю, спати за стіною та знаходитися між нами цілодобово, — наганяло на мене паніку, і я не була певна, що впораюся з цим.

***

Так і не змогла нормально поспати. Тільки провалювалася в дрімоту, а тоді розплющувала очі, прислухаючись до тиші будинку. Десь на підсвідомому рівні не покидав страх розплющити очі та побачити в темряві постать Андрія.

Звісно, це була маячня, він не став би так ризикувати, та нічого вдіяти з собою я не могла. 

І о шостій ранку, зла та невиспана, встромила ноги в капці та почовгала робити собі каву.

Сонце уже потроху виповзало з-за обрію, розмальовуючи темне небо жовто-гарячими барвами, і спостерігаючи за цим із вікна, доки закипав чайник, я потрохи розслаблялася. Переконувала себе, що все буде добре. Гординський не наважиться до мене підходити, коли в будь-який момент усе може побачити Люда. Хіба не для цього він сюди приїхав, — щоб не дати мені зруйнувати їхні стосунки. Тож точно не ризикне все зіпсувати.

Свист чайника змусив мене здригнутися, повертаючи до реальності, і я поспішно вимкнула під ним вогонь. Накалатала кави, додавши трохи вчорашнього молока баби Насті, та не встигла вмоститися за столом, як почула тихі кроки. 

Серце закалатало, як божевільне, ще до того, як побачила широкоплечу постать в одних піжамних штанях. Рука сіпнулася, розливаючи напій на руку, і лиш це привело до тями. 

Сльози бризнули з очей, коли гарячий напій вихлюпнувся на пальці, футболку та навіть на ногу. 

Я зашипіла, ставлячи горнятко на стільницю. І навіть не помітила за всім цим, як Андрій опинився надто близько.

— Що ж ти така смикана, подружко? — єхидно спитав, а тоді раптом схопив мене за зап’ясток.

І я здійняла на нього переляканий погляд. Але він навіть не дивився, оглядав мою обпечену руку, відтісняючи мене собою. Наступав, змушуючи відступати. Аж доки копчиком не вперлася в стільницю, і він потягнувся кудись повз мене.

Я була настільки шокована, що й не здогадувалася, що він робить, доки не почула шум води в раковині за спиною. 

А тоді його пальці вчепилися в мій бік, розвертаючи.  

— Ш-що ти р-робиш? — затинаючись, прошелестіла.

І здригнулася, коли шкіру обпекло крижаною водою.

— А ти як думаєш? — видихнув мені на вухо.

До біса опіки. Я не відчувала нічого, окрім його гарячого тіла, що притискалося до моєї спини. Окрім його пальців, що все ще стискали зап’ясток, наче кайданками. Пульс гупав аж у вухах, і я боялася зайвий раз вдихнути, застигнувши, наче в пастці.

А тоді моєї шиї торкнувся теплий подих і на мить притислися гарячі губи, розсипаючи шкірою табун мурах. 

— Я не люблю, коли руйнують мої плани, — прохрипів тихо. — А через тебе втрачу цілий тиждень. Тож готуйся. що для тебе він стане пеклом.

А тоді все зникло. Дотики, тепло, запах. Гординський, різко відштовхнувшись, розвернувся та пішов геть, залишивши мене в напів притомному стані.

В горлі пересохло, коліна тремтіли. Вимкнувши воду тремтячою рукою, провела нею по обличчю, та навіть це не допомогло. 

Я усвідомила, що всі мої страхи не безпідставні. І мене чекає ще шість днів поряд із дияволом…