4.1

 — Сумуєш? — ліниво запитав він, присунувшись майже впритул і ледь не притиснувши мене до стіни.

— Не дуже, — виставивши руку вперед, аби трохи його відсунути, відповіла.

— Може, потанцюємо? — Він дихнув на мене таким перегаром, що аж в носі засвербіло. 

— Вибач, мені потрібно... попити води, — вислизнувши вбік, поки він не встиг мене зупинити, кинулася на кухню. 

Здається, пронесло, але чи надовго? Потрібно знайти місце, де мене ніхто не знайде, і перечекати там. Але тоді я втрачу з виду Людку. Чорт забирай! Я загарчала крізь зуби від злості. Бісів Гординський, щоб ти провалився! На кухні біля відкритого вікна скупчилися хлопці, і я, якомога непомітніше позадкувала, змінивши траєкторію в бік ванної. 

Там, на щастя, нікого не виявилося. Поставивши свій напій на раковину, я відкрила кран з холодною водою, намочила руки та притиснула їх до щік. Здається, в квартирі ставало занадто душно, або друга баночка була зайвою. Але холод трохи привів мої думки в порядок. 

Дивлячись на своє відображення в дзеркалі, я розмірковувала. Ховатися до закінчення вечірки – не варіант. Але якщо факт свого перебування тут я вже прийняла як неминучий, то настрою фліртувати з Олегом у мене не було, від слова «зовсім». Потрібно якось ненав'язливо донести до нього цю думку і продовжити своє стояння в кутику. 

Але як тільки я прийняла рішення і попрямувала до дверей, вони відчинилися, й до ванної ввалився сам Олег. Побачивши мене, він з півхвилини фокусував свій погляд, а потім широко посміхнувся. 

— Ось ти де, зайчику. А я тебе шукав. 

Хлопець прикрив за собою двері і підійшов ближче. Я відступила. 

— Олег, я... 

— Так-так? 

Зовсім не слухаючи, він впевнено, наскільки дозволяли йому неслухняні ноги, насувався на мене, і скоро я вперлася в ванну, ледь не впавши в неї. Зрозумівши, що бігти нікуди, виставила перед собою руки. 

— Ти зі мною граєшся, сонечко? — промурмотів хлопець, беручи мене за руку і з силою притягуючи до себе. 

— Ні! Олег, відпусти мене! 

Я відвернула від нього обличчя, щоб не задихнутися, і вперлася рукою йому в груди. Коли його губи торкнулися моєї оголеної шиї, я запанікувала. Намагаючись відштовхнути його, вдарила щосили, але це, схоже, його лише роздратувало. Охопивши мене за талію, підштовхнув до стіни і, притиснувшись всім тілом, продовжив слинити мені шию, поки його руки досліджували інші частини тіла. 

— Припини, чуєш?! Досить! Олег! — Мене вже не на жарт трясло від страху, і я забилася в його руках, намагаючись вирватися. 

— Ти така недоторкана, — прогарчав задоволено Олег, забираючись руками під майку. 

— Я буду кричати! — ухилившись від поцілунку, вигукнула. 

— Звичайно, будеш. 

Він знайшов застібку на ліфчику, і вся його увага була зосереджена на боротьбі з нею, а не на моїх словах. Не знаючи, що робити, я почала руками і ногами відштовхувати його, наступати на ноги, навіть вкусила за плече. 

— Припини, — ніби відганяючи настирливу муху, хлопець ліниво перехопив мої зап'ястки, піднімаючи їх вгору, і затиснув моє коліно між своїми ногами. 

Бляха, чому він такий, чорт-забирай, сильний?! Мене охопила паніка. Якщо нічого не зробити, він просто... просто... Ні! Ні за що! Тільки не так, не з ним, і не у ванній! Боже... 

З моїх очей бризнули сльози, і я, прикусивши губу, приготувалася до боротьби з останніх сил. Але раптом двері ванної тихо відчинилися, впускаючи в приміщення звуки музики і... Гординського. Помітивши нас, він здивовано підняв одну брову і розвернувся. 

— Вибачте, не знав, що тут зайнято. 

Він що, зараз просто піде?! Чи хоче, щоб я благала його про порятунок?! Тупий кретин! Ну і йди, сама впораюся! 

Але коли рука Олега залізла мені під спідницю, я в розпачі злякано викрикнула: 

— Андрій! Допоможи мені! 

Те, що я назвала його по імені, подіяло. Він завмер і, на секунду замислившись, зітхнув і розвернувся. 

— Олег, ти занадто п'яний для втіх із панянкою, — схопивши друга за плече, вимовив Гординський і з легкістю відірвав його від мене. 

— Гей, ти чого? — фокусуючи погляд на приятелеві, обурено запитав Олег. — Андрію, ти чого заважаєш? У тебе Людка є, а ця - моя. 

Він знову повернувся до мене, але Гординський роздратовано розвернув його і, тримаючи за плече, впевнено сказав: 

— Дівчина продовжить з тобою знайомство, коли протверезієш, а зараз іди, проспися. 

Здається, хлопцеві це не сподобалося, і він, скинувши з себе руку друга, вказав тому на двері. 

— Ти не будеш мені вказувати. Забирайся і зачини двері. 

Коли Андрій знову спробував зупинити його, той раптом розвернувся і вмазав Гординському по щелепі, та так, що я скрикнула, притиснувши долоні до обличчя від страху. Але другий удар Андрій з легкістю заблокував, схопив Олега за лікоть і, притиснувши його обличчям до стіни, раптом подивився на мене. 

— Ну, чого чекаєш?! - мало не гарчав Гординський. — Забирайся звідси!

Двічі повторювати мені не треба було. Кулею вилетівши з ванної, я завмерла. Що мені робити?! Втекти? Чи спочатку покликати кого-небудь? 

Глянувши на вхідні двері, я вилаялася та все ж побігла в протилежну сторону, на кухню. Побачивши, що там все ще товпляться хлопці, видихнула:

— Бійка... у ванній. 

Кидаючи недопалки у вікно, студенти одразу ж підхопилися і кинулися повз мене. 

Якнайнепомітніше пробравшись до дверей, я швидко вислизнула з квартири. Сходи замиготіли у мене перед очима, поки летіла на перший поверх, як очманіла, не розуміючи, чому. Адже небезпека минула. 

Але як тільки я опинилася на вулиці, мене накрила істерика. Градом по щоках покотилися сльози і я, обхопивши себе руками, пішла геть, подалі звідти. Мене били дрижаки, та так, що аж цокотіли зуби, але я не зупинялася, поки не опинилася поруч зі своїм будинком. Але всередину заходити мені не хотілося. Там мама, і вона, напевно, почне розпитувати, що зі мною, а я не хочу її засмучувати і лякати.