3.1

«За кожну подібну витівку я буду тебе цілувати. Поки ти не втратиш голову від кохання до мене. П.С. Покажеш комусь це повідомлення, і одним поцілунком не відбудешся».

Я перечитувала смс-ку вже, напевно, десятий раз за день, нервово ходячи по своїй кімнаті. Та що він собі дозволяє?! Це що, погрози? І що означає: «одним поцілунком не відбудешся»? Це натяк на... Боже, навіть не хочу думати про це! 

Прокрутилася в ліжку всю ніч, то занурюючись у дрімоту, то прокидаючись, і зранку  відчувала себе повністю розбитою. Сил не було, ще й це дурне смс з голови не виходило. Потрібно терміново щось робити. Але що?! Як відкрити Людці очі та не постраждати при цьому самій? Думки в голові плуталися, і нічого путнього на думку не спадало, тому я вирішила трохи заспокоїтися. Дістала з тумбочки навушники, надягла їх і ввімкнула музику на максимум. Це допомогло, думки трохи заспокоїлися, і вдалося навіть заснути. 

***

— Катька! Ти спиш, чи що?!

Різко розплющивши очі, я підхопилася і, втративши рівновагу, впала з ліжка. Поруч зі мною впали навушники і телефон. Біля дверей застигла в подиві Люда. 

— З тобою все гаразд? — невпевнено запитала подруга, зачиняючи двері і наближаючись. — Ти чого?

Зі стогоном потерла обличчя долонями, намагаючись прийти до тями, і повільно піднялася.

— Котра година? 

Здається, ніби проспала цілу вічність, але в той же час, ніби не спала тиждень. Жахливе відчуття. 

— Шоста година вечора, — відповіла Людка і потягнулася, щоб підняти мій телефон з підлоги. 

— Ні! — Я нахилилася і буквально вирвала його у неї з рук. 

Тільки побачивши, з якою образою і здивуванням дивиться на мене дівчина, я зрозуміла, що зробила. І як це виглядає. 

— Вибач, — вже м'якше сказала я, ховаючи телефон в кишеню. — Не можу ніяк... від сну відійти. Кошмар снився. 

Таке пояснення Людку влаштувало, тому вона швидко переключилася на іншу тему. Ту, заради якої й прийшла. 

— Загалом, роби, що хочеш, але завтра у Валери Прокопенка вечірка. Його батьки звалили на тиждень, і ми зобов'язані піти, — на одному диханні випалила подруга та втупилася в мене в очікуванні. — Будь ласка. 

Вечірка? Яка ще, чорт забирай, вечірка? 

— Андрій бере з собою друга і попросив запросити свою найближчу подругу, — продовжила Люда, і я з гучним стогоном опустилася на ліжко. 

Ну, зрозуміло, знову Гординський. І тут явно якийсь підступ. Так що нікуди я не піду, звісно. 

— Завтра? — невпевнено почала я, на ходу придумуючи виправдання. —  Я не можу. Обіцяла тітці Зіні, що посиджу з племінником. Весь вечір. А може, і на ніч залишуся.

— Ну, ти кидалово! — захникала подруга, витягуючи свій телефон. — А я так хотіла, щоб ви з Андрійком трохи подружилися.

Вона писала комусь (зрозуміло кому) повідомлення, кидаючи на мене ображені погляди, але я вирішила тримати оборону до кінця, передчуваючи, що піти на цю тусу – це як підписати собі смертний вирок. 

— Все, написала Андрію, що його друг залишиться без пари, — відклавши телефон, сказала дівчина. — Ну, раз я вже прийшла, давай подивимося фільм. Твоя мама якраз пішла на зміну, коли я постукала, так що влаштуємо піжамну вечірку. 

Зрадівши, що тема закрита, я посміхнулася і жестом запросила подругу за комп'ютер, а сама пішла на кухню. Здається, в холодильнику було відерце з морозивом. 

Тут мій телефон коротко писнув, і я завмерла посеред кухні. Тремтячою рукою витягнувши смартфон, подивилася на екран. «Ну ж бо, ти ж не відпустиш на вписку подругу одну. Невідомо, що може статися». Так, цей гад не звик, коли хтось грає не за його правилами. Ну, добре. Раунд за тобою. Але не гра. 

Схопивши морозиво та ложки, повернулася в кімнату. 

— Люд, — звернулася я до дівчини, що з головою занурилася у вивчення новинок кінематографії. — Знаєш, я подумала та вирішила, що хочу піти на вечірку. Скажу тітці, нехай когось іншого підшукає. 

Радісний вереск Людки ще довго лунав у вухах.