Розділ 6

Влада підняла погляд і з пустими очима та спостерігала за ним, повільно розуміючи, що кінець уже не за горами. Руки схопилися за меч, щоб встати з землі на рівні ноги. Без допомоги зброї людина вже не могла стояти. 

— Виглядаєш жахливо, — сухо заявив Азраель та сховав свою зброю де і взяв.

Влада ніяк не відреагувала на коментар, а лише вдарила по його коліну. Ангел, несподівано атакуючи, піджав ту ногу та сгубив баланс. Він впав в кущі сферою з пірʼя вперед. Чорні крила не встигли розкритися та втримати його. Азраель не кричав, лише лежав в кущах з масштабними крилами та навіть без лиця давав зрозуміти дівчині, що він буде добувати помсту. Голова з пірʼя поверталася за людиною, яка повільно йшла через трупи до виходу. 

Пролежавши ще так декілька хвилин, ангел смерті вирішив вже вставати. Він обурливо підібрав з землі своє пірʼя та засунув під  одяг для збереження.

Влада в той час же вже виходила з пробоїни, створеної раніше. Вона в руках тримала трави. Долоні були до кісток в опіках — вони не були здатні тримати щось. На вулиці йшов дощ. Хмари затуляли єдине джерело енергії. Людина не відчувала ніг. Білий меч тримала в зубах. Їй не було дозволено відволікатися на біль, бо не тільки вона відчувала його. Дівчина знала, що вже не була присутня тут. Мозок вже давно відключився від пережитого. Залишилися тільки ноги та інстинкт, але скоро і вони не витримали. 

Людина впала без свідомості. Знову. 

В голові грала пісня, яку Єва співала Владі коли та була мала. Через закриті вії почало проходити ярке світло. Невже вона померла? Це Нобіліс? Людина зробила так багато гріхів. Інферія — єдине що в її майбутньому. Тоді чого це відчувається як дім? Тіло почало відчуватися набагато легше, наче на ньому більше не було ніяких пошкоджень, але камінь на душі ніколи вже не пропаде.

Стало тихо. Навіть власних думок не було чутно. 

Щось схопило жінку за ніс. Очі по неволі в момент розчинились. Це був Блов, її річний син. Він дивився на неї своїми очима небесного кольора, які сяяли любов'ю та щастям, та посміхався, тихо сміючись. 

Перша думка, що посягнула Владу була турботлива та трішки знервована. “Батя не доглядів, чи що?”. Ні, ну вона звісно розуміла, що Кеїн занадто слабкий для догляду за трьома дітьми одночасно. Але щоб настільки?! Людина не маючи сил просто притулила руками до груді свою дитину та поклала голову назад на землю. Коли до неї нарешті прийшло розуміння ситуації, спокійно померти вже не змогла. Та й смерть вже була не близько. 

Вона вдома. Зрозумівши це, їй перехопило подих та серце знову забилося. Очима дівчина переконувала саму себе, що це був її дім. Її Едем. Почулися легкі та знайомі кроки. У хатинку з палок зайшла Роз з глечиком в руках. Вона точно не очікувала побачити Владу в свідомості, тож і випустила глечик повний водою з рук. 

— Привіт, Роз… — сухим голосом промовила Влада та повернулася назад до Блова, бо не могла дивитися їй в очі.

Чи то на звук падіння глечика, чи то на крик з плачем Роз збіглася майже вся сім'я. Кеїн та їх діти одразу окупували їх маму зо всіх сторін. Кеїн сильно плакав в плече Влади та вибачався за рани, наче він був їх причина, одночасно. Том, Софія і Блов були просто раді поверненню матері. Роз схилилася на Абеля, який тримав на руках вже здорову донечку. 

— …вибач що я такий тупий, вибач що не зміг тебе захистити… — чоловік продовжував вибачатися та плакати поки Влада нарешті не пригорнула його до себе. Тоді він просто почав тихо плакати. 

— Чого папа плаче? — тихо спитала Софія, лежачи на Владі. 

— Папа не плаче… — тихо запротестував Кеїн, все більше ховаючи своє червоне лице від доньки. 

— Ти правий, Кеїн. Це називається ридання, — спокійно погодився Абель з легкою посмішкою.

— Заткнися… — Кеїн був надто емоційний щоб робити свою улюблену справу — сперечатися з Абелем, тож тільки слабо проігнорував це. 

— Так добре, що мати вчасно знайшла тебе, — додала Роз, підтримуючи свій вагітний живіт. 

— Єва допомогла мені?... — слабко спитала Влада.

Роз лише один раз кивнула та подивилася на свою донечку. Вона гарно розуміла, що Влада зберегла життя її дочці і вона якраз думала як відплатити їй за таке. 

Але Владі зараз було взагалі не до подяк. Тіло гуділо, та до цього ще додалося гучні думки на рахунок Єви. Бентежило навіть не те, що Єва могла передати любу інформацію з зовнішнього світу Люцеферу, а те, що, можливо, вона дізналася про вчинки своєї доньки. А якщо вона розповість це іншим? На цю думку Влада стисла щелепу. 

Тим часом біля яблуні було тихо та спокійно. Єва як завжди розкладувала дари біля темного стовбура дерева. Вона на колінах сиділа, наче молячись, та вдивлялась у рослину. Було зрозуміло, що їй потрібно було — відповіді на питання, в першу чергу. Вітер колихав листя в саду. Відповіді так і не прийшли. Її брови насупились. Після хвороби Адама, плід перестав розмовляти з нею. Мовчить. Десь далеко, Єва розуміла в чому проблема, але прийняти це було важко і боляче. 

Долоня стиснулась в кулак. Чого вона за свій гріх отримала покарання, а хтось за свій отримав нагороду? Відповідь, як і раніше, не знайшлася. Кулак слабко вдарив по дереву. Прокляття поступово поїдало зсередини. Обіцяна Люцифером сила так і не прийшла до неї. Знову питання без відповіді. 

Коли Єва все ще була в думках, вона і не помітила свого чоловіка. Адам підійшов до неї непомітно. Він все ще був хворий, але вже йшов на одужання. В його руках була дерев'яна палиця, яка допомагала йому при ходьбі. Кроки чоловіка були тяжкими. Він звісно намагався спіймати свою жінку в сюрпризі, але хідьба швидко видала його. Жінка з обурливим лицем повернулася до свого чоловіка. Він завмер з очима по п'ять копійок. Побачивши розгублене та трішки смішне лице Адама, щось у Єви помякшало.