7 (2)

Мені не треба було довго шукати відповідь на це питання, адвокат щойно його озвучив, а перед очима одразу постала усміхнена Емма. Здавалося б, за роки роботи разом я мав би перестати звертати увагу на неї, це просто людина, чи не так? Але погляд завжди чіплявся за неї.

Інші жінки могли фліртувати, яскраво фарбуватися, вдягати відверте вбрання, але я його ледь бачив. Коли працюєш хірургом, людські тіла перетворюються на предмет медичного інтересу. Я, звісно, не пластику роблю, але яка різниця? Круті вигини чужих стегон, привабливі форми – це все важливо в коханій жінці, а у тих, що просто проходять повз…

Я не придивлявся.

Але у Емми було дещо інше. Те, як замислено вона мружила свої красиві сірі очі – рідкісний колір і дуже мінливий. Як ненавиділа користуватися тушшю на роботі, бо після довгої зміни втомлювалась. Тоді вона терла перенісся і буркотіла, що більше ніколи не буде фарбуватися. А ще ямочка на її щоці, що з’являлась кожного разу, коли Емма всміхалась.

Я не мав би цього помічати. Гаразд, я пам’ятав, яку вона любить каву і який чай, таке я знав про всіх своїх колег, ми ж проводимо разом багато часу. Більше, ніж з родиною, в чомусь Ліза навіть права. Але ще я знав, що Емма обожнює апельсини, але їх завжди треба чистити від шкірки, перш ніж нарізати, бо в неї алергія на те, чим обробляють цитрусові – і потім будуть трохи підпухати губи.

Наче їх цілували – але Емма терпіти не може ці моменти. Ще сміється, що їй не знадобиться жодна гіалуронка, достатньо соком зі шкірки апельсину побризкати, і все. Вона ніколи не хотіла надміру пухкі вуста.

Та й нащо, у неї ідеальні.

Ці всі деталі – і тисячі інших – надійно відклалися в голові за останній рік. Я добре пам’ятав, як повернувся після місячного стажування за кордоном, нас вкотре поставили в пару, і Емма розмовляла телефоном з сестрою та весело сміялась. Вона й до того була приємною привабливою жінкою, я ж не сліпий, але…

Може, справа в тому, що у нас вдома почались перші серйозні проблеми, а я дізнався про один, тоді ще невеликий, Лізин кредит. А може, раніше мені не доводилось бачити Емму такою веселою, переповненою щастям.

Я забороняв собі думати про неї, зрештою, одружений чоловік. Але шлюб котився в пекло, а найпрекрасніша жінка – жінка, що була б нормальною матір’ю мого сина, жінка, яку я міг би зустріти в двадцять шість років, якби не встиг одружитися з Лізою, – була поруч. Скільки б я не проклинав себе, не називав козлом і не намагався вибити це з голови, нуль ефекту.

– Дмитре? – кахикнув Данило Альбертович. – Ви тут?

– Так, я… Я тут, – я сфокусувався на ньому. – Пробачте, задумався.

– Про ту саму жінку?

Збрехати чи сказати правду? Однаково це нічого не змінить.

– Не розумію, як це впливає на нашу з вами розмову про моє розлучення, – холодно відрізав я. – Але якщо вас цікавить, чи зраджував я дружині і чи збираюсь це робити до моменту розірвання шлюбу, то ні. В жодному разі. Спочатку треба перегорнути одну сторінку, потім – відкривати другу.

– Але ж хтось є?..

– Є жінка, до якої у мене почуття. Ми колеги, – я змусив себе бути чесним. – Я… Маю підозри – або сподівання, – що це взаємно. Але між нами нічого не було. Спочатку я розлучуся.

– Це дуже розумний підхід, – всміхнувся Данило Альбертович. – Що ж. Якщо ви почнете стосунки після того, як подасте заяву на розлучення, не думаю, що це сприйматиметься негативно.

– Однак краще не ризикувати.

– У цій справі будь-який крок у будь-який бік – це потенційний ризик, – серйозно зазначив він. – Крім того, можлива ситуація, що розлучать вас швидше, ніж визначать, з ким проживатиме дитина. У вас не так і багато спільно нажитого майна.

Лізиними стараннями. Хоча я теж «молодець», не помітив, що відбувається у власній родині.

– І в цьому випадку, – провадив далі адвокат, – наявність у вас хороших здорових стосунків з перспективами одруження, якщо дитина матиме гарний контакт з цією жінкою, зіграє в плюс, а не в мінус. Адже краще, коли хлопчик зростає в повній сім’ї, де про нього дбають одразу дві людини.

Я не встиг кивнути – подзвонили.

– Ліза, – пояснив я Сліпчику, і адвокат махнув рукою, підганяючи мене, аби скоріше взяв слухавку. Сподіваюсь, вона зараз не виллє на мене тонну звинувачень за те, де . Звідки б Лізі про це знати… – Привіт.

– Привіт, – заторохкотіла дружина. – Слухай, ми тут з Тарасиком вийшли погуляти до парку, він хотів на виставку оту крижаних фігур. А мене викликали, це терміново, по роботі…

– По якій ще роботі?..

– Те, що ти не сприймаєш всерйоз мій блог, не означає, що він неважливий, – процідила Ліза. – Ну коротше, я маю бігти. І я тут перестріла твоїх колег з лікарні, вони якраз з дітьми. Я залишу Тараса з ними. Скину тобі геолокацію, приїжджай, забереш малого. Ну, може, сам з сином погуляєш. Все, па-па.

Вона першою кинула слухавку. Я перевів погляд на Сліпчика, і він осяйно всміхнувся.

– Ми це задокументуємо і використаємо на суді.

– Я повинен негайно їхати до сина, – відказав я. – І дізнатися, з якими саме «колегами» Ліза його лишила!