6 (3)

Ми з Дмитром повільно відступили одне від одного.

– Ніякого поцілунку не було, – швидко сказала я. – Дмитро просто мені допоміг. Що сталось, що з пацієнтом?

– Самі розберемось, – ще раз всміхнулась Рита і зробила крок назад, збираючись зачинити за собою двері, але ми з Дмитром нарешті відклякли достатньо, аби рвонути до коридору. Аверін протиснувся повз анестезіологиню першим, я трішки затрималась, але встигла побачити чоловіка, що лежав на підлозі, широко розкинувши руки. Біля нього вже крутились медсестри.

Це був той самий Максим, якого Дмитро вигнав з мого кабінету.

Хвиля провини підкотила до горла. Чоловік поводився, як покидьок, але ж йому справді стало погано. Можливо, агресивна поведінка, зриви – це теж симптом. Правда, зазвичай люди волають, а не чіпляються до жінок…

Дмитро опустився на коліна поруч з пацієнтом, виміряв йому пульс, перевірив зіниці.

– Каталку, швидко! І комір сюди! – звелів він. – Дихальні шляхи вільні, пацієнт дихає. Підозра на травму шийного відділу і струс мозку. КТ вільне?

Я підбігла теж.

– Допомога потрібна? – спитала у Аверіна.

– Займуся ним сам. Ти не повинна бути дотичною до пацієнта після його спроби нашкодити тобі, – замість теплого Дмитра, що обіймав мене та заспокоював, постав холодний, впевнений в собі професіонал, для якого емоції – надлишок.

Такий Аверін рятував життя пацієнтам з дня в день, з року в рік, і я поважала його, але все одно не могла позбавитися від неприємного уколу під ребрами, суму, що скрутився в грудях змією. Знову хотілося пірнути у його заспокійливі обійми і почути, що все буде добре.

Дурепа! Я подумки дала собі запотиличника.

– Я лікар, і заради здоров’я пацієнта здатна забути про наші з ним конфлікти, – нагадала я, як сподівалась, тим самим діловим тоном, що і у Аверіна.

Він заперечно хитнув головою.

– Ні. В цьому нема необхідності. Для уникнення подальших конфліктних ситуацій, ним займатимуться переважно чоловіки… Ну, де каталка?! Я вічність маю чекати?!

Мене відтіснив кремезний медбрат. Дмитро побіг перевдягатися у медичне, доки пацієнта котили на огляд. Я ж відчула чужий доторк. Це була Рита. Її пальці обережно стиснули мій лікоть і потягли.

– Ходімо, не стовбич тут, – зітхнула подруга. – Ти бліда, як з хреста знята. Що сталось? Невже я відволікла тебе не від чогось приємного?

– Блін, Рит, – я махнула на неї рукою. – Ну що ти, справді! Приємного…

– Я знаю тебе не перший рік, – нагадала Маргарита. – Давай, зізнавайся, що трапилось. Якщо наш лицар у білому халаті тебе скривдив, то й на нього знайдеться управа.

Я виразно закотила очі. Якби Рита так про пошук пари для себе дбала, як для мене, чесне слово! На жаль, моя реакція на подругу не вплинула жодним чином, і вона продовжувала напирати, чекаючи відповіді. Я повернулась до кабінету і вже за зачиненими дверима зізналась подрузі:

– Пацієнт до мене чіплявся. Ти думаєш, чого б я в чат кидала повідомлення про допомогу? Дмитро встиг першим, потім просто намагався мене заспокоїти. Нічого такого, просто звичайна турбота про колегу.

– Он воно що, – всміхнулась Рита. – То Аверін герой, а не не-риба-судак, і його не треба відганяти від тебе поганою мітлою?

– У жодному разі.

– Рада це чути. Тоді продовжуватиму вас зводити всіма силами.

– Рит!

– Ну а що, ти заслуговуєш бути щасливою! – фиркнула у відповідь на мій виразний погляд Марго. – І не треба оце так зиркати, люба подружко. Я, між іншим, дбаю про твою персону, і ніяк інакше. Що за пацієнт-то?

– Той, якому погано стало.

– О, це Аверін його так приклав?

– Не чіпав його Дмитро! – звилась я, наповнюючи склянку мінералкою з захованої від пацієнтів у столі пляшки. – Просто сказав вийти. За руку притримав максимум, щоб той не дуже нахабнішав…

– Сподіваюсь, у вас не буде з цим проблем. А то деякі пацієнти такі, що краще б їм…

– Рит.

– Мовчу-мовчу, – вона зімітувала рухом, ніби закрила вуста на ключик. – Не каркатиму, думаю, що все минеться. Тим паче, Дмитро зараз активно рятуватиме йому життя, хіба не так?

– Ага, – кивнула розгублено я.

На щастя, в двері постукали, потрібна була допомога наступній пацієнтці. Я вигнала Маргариту і зайнялась справою, відчайдушно ігноруючи погане передчуття.