5 (4)

Від однієї думки про те, що у нас може з’явитися друга дитина, мною аж пересмикнуло. Плювати, що це навряд чи можливо.

Крім того, навіть якщо жінка зрадила, але народила у шлюбі, дитину все одно записують на чоловіка. Якщо, звісно, він не оскаржує.

Я спинив цю думку, обрубав на середині. Не варто звинувачувати в зраді дружину, якщо сам мало не переступив межу. Лізі є за що докоряти, не потрібно вигадувати для цього нові фантомні причини.

Син, дивлячись на Єлизавету, шморгнув носом.

– Не знаю. Я нікого не хочу, – буркнув він. – Ні братика, ні сестричку. Тату, можна я піду погратися з дітьми?

– Так, любий. Йди, – погодився я, слабкодухо радіючи, що син не чутиме решту розмови.

Тарас відбіг до дитячої зони. Туди ж приєдналось кілька старших хлопчиків, і син, здається, зацікавився їх компанією. Я сподівався, що він викине з голови Лізині дурнуваті запитання і навіть не повертатиметься до них більше ніколи.

– Що це було? – похмуро спитав я, доки Ліза, ніби нічого не сталось, взяла великий шматок піци і рішуче впилась в нього зубами.

Востаннє вона не думала про дієти і спокійно їла все, що хотіла, лише коли чекала на Тараса. Потім, скільки б я не доводив, що в неї гарна фігура, а «інтервальне голодування» в режимі чотири-двадцять – це знущання над організмом, слухати Ліза не бажала.

Добре, що в нас не донька, а хлопчикам не нав’язують це повальне дурнувате бажання схуднути до стану тріски.

– Щось не так? – вигнула брови Ліза, вгризаючись зубами у їжу. – Я подумала, що було б добре мати другу дитину. Можливо, я вже достатньо відійшла від своєї післяпологової депресії. Вирішила сконцентруватись на збереженні родини.

– Сім’ї не склеюються дітьми.

– Тобі все не так. Коли я хочу займатися улюбленою справою, ти відповідаєш, що я хочу забагато грошей, – Ліза починала закипати. – Коли вирішую, що сяду вдома, обкладусь горщиками з борщем і буду годувати тебе, як твоя мамця, і підтирати за всією родиною, теж щось не так. Я взагалі здатна тебе влаштувати, Дім? Чи тобі плювати, аби лиш скочити у гречку?

– Моя мама ні за ким нічого не підтирає. І вона має чудову кар’єру.

– Вибач, не всі, як вона, вміють розділитися на десять, однією рукою писати докторську дисертацію, іншою бавити онука і ще розповідати синочкові, який він чудовий.

– Годі.

– Правда очі коле? Ну сорі. Мені дуже шкода, що я така неідеальна, погано підходжу до клану Аверіних. Ця, як її, Емма, буде краще? Медикиня, правильна, хірургиня, а не якийсь засраний психолог-психотерапевт. Я ж в очах твоє матері «не медик, а пародія».

Не тому, що мама не поважала психотерапію. Скоріше навпаки. Медична етика… Та їжаку зрозуміло, що не повинна психотерапевтка виходити заміж за свого пацієнта, який ще  навіть не скінчив терапію. Це ж очевидно.

– Шкода, що я був тупішим за їжака, – промурмотів я.

– Що ти сказав?

– Ти вагітна? – відповів я іншим питанням, впиваючись поглядом у Лізу. – Живота торкалась, натякала на «братика чи сестричку». І востаннє ти їла з таким апетитом, коли носила Тараса.

Ліза відкинула недоїдений шматок піци з такою бридливістю, ніби я сказав, що там таргани.

– Від непорочного зачаття дітей не буває. Ти ж на мене навіть не дивишся. Хоча, я не впевнена, що ти можеш. Твоя Емма сказала, що ти до неї не ліз, що, не виходить?

– Волію до розлучення не перевіряти.

– А, ну так. В тебе ж німб. То ти звинувачуєш мене в тому, що я нагуляла десь дитину? – Ліза встала і з такою силою штурхнула стілець, що він полетів на підлогу з жахливим гуркотом.

На нас озиралися майже всі. Лізу це явно не спиняло, вона почувалась королевою, а не скандалісткою. Нахилилась до мене і просичала просто в обличчя:

– Відповідай.

– Я не звинувачую. Я лише припускаю таку можливість, – відповів я крижаним тоном, підводячись теж. – Тому що ти – безпринципна маніпуляторка, яка готова майже на будь-яку підлість, Єлизавето, і твоя потенційна вагітність цього не змінює.

Вона занесла руку, хотіла вдарити – але хірурги мають гарну реакцію, а я добре знав, чого чекати від дружини, тому перехопив її зап’ясток.

– Сам обрав, – фиркнула Ліза.

– Так. Ідіотом був. Тепер порозумнішав.

Ліза висмикнула руку.

– Я не вагітна. Але якби чекала на дитину від тебе, то зробила б аборт, бо ти мені огидний.

Вона крутнулась на підборах і кинулась до виходу. Грюкнула дверима так, що столики мало не підстрибнули.

На мене дивилися всі.

– Вибачте, – зітхнув я і пішов піднімати стілець.

Прекрасно відпочили. Краще не вигадати. Що ж… Я зайняв своє місце, сів так, щоб бачити дитячу зону і спостерігати за сином, і нарешті набрав номер адвоката. Пора припиняти цей цирк.